Давайте без популізму.

Ярема Галайда

 

В обчєм мене вкурвило троха.

Давайте без популізму. 

Давайте прагматично. 

А ще без істерик і упередженості.

Одне з гасел «нікапітулянтів» - «Мир через перемогу». 

Відмінне гасло.

Прекрасно! 

Уявімо, що Зеленський з 95 кварталом пішов чи їх пішли. 

Замість них прийшов хтось, хто за мир через перемогу. У мене питання, цілком прагматичне: Як цей діяч і суперпатріот збирається добувати мир через перемогу?

Квіточки.

Ярема Галайда

Літо 2015 року, «Дозор». Хлопці риють окопи і тягають колоди на бліндаж.

Стою на дорозі, чухаю потилицю в роздумах, куди ж приткнути СПГ.

Зі мною командир відділення ПЗРК Віталік і наш сусід з права, заступник командира 4 роти 93-ї бригади Тандем - здоровило-галичанин до пояса голий, з причини спеки. В руках у нього була цифрова рація Моторола:

- Та чого тут метикувати? Осьо ж окоп для пезееркашників! В нього і тули. Все одно, тут хіба горобці літатимуть. Ги-ги!

- Та тут таке діло...

Договорити не дав Рагнар. Він саме підійшов зі шкафоподібним, колишнім старшиною-спецназівцем Котом, який був у нас на всі руки майстер, але найбільше він полюбляв розвідку.

Щлях до маргінесу

Ярема Галайда

І знову грають сурми! Знову розносяться заклики до повстання, Революції, Майдану! Знову якісь люди вимагають, кричать, обурюються, галасують, клянуть і сваряться через те, що не йде народ на Майдан.

Тільки, якщо раніше хоч осбистості були серед зазивал, то тепер взагалі не зрозуміло хто і для чого кличе.

"Такого то числа, всі на Майдан! Нас має бути багато! Тільки тоді нас почує влада! Нас має бути мільйон! Дивіться на Вірменію! Вірмени горді, круті мужики! А ви всі раби! Постгеноцидний гній, слабаки!!!"

Ну Бог з нею, з Вірменією. Там рвонуло, звісно, тільки ще невідомо, що там витанцюється. Вірмени, як на мене, зараз ще там, де ми були у 2004. Так що ще грести їм і грести.

Мене більше цікавить Українська реальність.

І знову про етапи Революції.

Завжди був скептично налаштованим до тих дивнуватих сентенцій, якими частенько годують нас філософствуючі хитровани. Ну наприклад: "Безкоштовний сир буває лише в мишоловці". Та Ви що? Жодного разу не бачив аби миші за щось платили.

Та і якщо я схотів комусь, по доброті душевній, чимось допомогти, то це я його в паску заманюю виходить?

Або оце: "Якщо хтось просить їсти, не давай йому рибу, а дай вудочку" Ха! Та якщо хтось вже просить їсти, то це його або дожало, або це гівнюк, який вже звик за чужий рахунок харчуватися і його, хоч вчи, хоч не вчи - рибу не ловитиме.

З числа цих же інтелектуальних вивертів, як на мене, походить і "Революція пожирає своїх дітей".

Та ні. Тут зовсім інше.

От наші революціонери, надихнуті успіхом Майдану, раптом вирішили, що все їм до снаги і Революції печуться, як пиріжки. Ні, шановні, так не буває. Більше того, на кожному етапі Революції потрібні зовсім інші люди і абсолютно різні методи.

Спитайте у будь-кого з цих скороспілок: А скільки етапів у революції?

Повірте, відповідь дадуть лічені одиниці.

Я вже змучився про це говорити але повторюся вчергове

Легіони з нічого не постають.

Ярема Галайда

Все гучніше і частіше лунають заклики до повстання і збройного спротиву центральній владі в Україні з боку деяких революціонерів та "атошників".

Нову хвилю цих закликів спровокували арешти кількох, пов'язаних з одіозним комбатом батальйону "Донбас" Семеном Семенченком.

Я не буду аналізувати їхні успіхи та провали на фронті, оцінювати їх політичну діяльність, обсмоктувати причетність до криміналітету (з цим хай розбирається суд). Не стану навіть дорікати, що повстання, бунт, революція у воюючій країні - вірний шлях до поразки в ній. Хочу просто розібратися, а чи готові до повстання ті, хто закликає до нього? 

Читаючи чи слухаючи ці заклики складається враження, що ті, хто їх виголошує вважає, що "Достатньо лишень топнути ногою і на тому місці постануть легіони", як казав свого часу Гней Помпей. Топав він чи ні, але у Цезаря, з рештою, легіонів виявилося більше, що і вирішило долю нещасного Помпея.

"Легітимність" і Революція

Ярема Галайда

Досить часто доводиться чути щось на кшталт: "Повалити цей режим легітимним/деморатичним шляхом не вдасться."
Думка ця так само не нова, як і безґлузда.
Про яку легітимність мова?
Почнімо з того, що Революція - завжди нелегітимна з точку зору тих, проти кого вона здійснюється і завжди легітимна з точки зору тих, на чию користь вона здійснюється.

Що таке легітимність у країні, де злочинна влада, з кримінальних та напівкримінальних елементів, приймає закони, якими прикриває свої злочини, топче Конституцію, гнобить власний народ? Що таке демократія і, знову ж таки, легітимність, якщо вибори перетворюються у фікцію, через фальшування і підтасовки на користь провладних партій? Хіба це і є легітимність?
Більше того, Революція для того і здійснюється аби назавжди покінчити з недолугим законодавством, яке обслуговує злочинну владу, тобто, саме є злочинним!
Хіба повалення бандитської влади з її бандитьськими законами потребує легітимності?

Заява кандидата в народні депутати по 37-му виборчому округу Писаревського Олександра

     

Українці у тяжкій, кривавій боротьбі здобули собі історичне право мати гідну їх владу, вільну від здирників, соціальних паразитів і безбатченків. Правий Сектор від самого моменту свого заснування завжди обстоював це священне право Українського Народу. Ми вважаємо, що влада має бути очищена від безвідповідальних, зажерливих і наскрізь прогнилих користолюбців, які своєю гнилістю роками заражали все українське суспільство в загалі і Державний апарат зокрема. Нині ці перевертні намагаються, змінивши партійні прапори, зберегти свої гадючі кубла в органах влади, яку намагається оновити наш героїчний народ.

       На жаль, новообраний Президент, через свою слабкодухість і довірливість мало звертає уваги на своє оточення, яке останнім часом заполонили приховані зрадники, українофоби і представники злочинного режиму Януковича. Поблажливість і слабкість Президента загрожують руйнуванням здобутків Революції Гідності, як початкового етапу Національної Української  Революції. Це викликає розчарування діями Президента в середовищі українців.

Священна війна української нації

Доба, яку ми звикли називати Першими визвольними змаганнями, потребує сьогодні нового історичного прочитання. Багато хто звик говорити про ті криваві роки переважно в сумних інтонаціях переможених і принижених. Нам часто нав’язують народницький (або ж "націонал-демократичний”) варіант української історії, де вся наша історія описується як серія постійних поразок, а мазохізм намагаються представити як основу нашого національного характеру.

Така убога теорія призводить до того, що все героїчне та войовниче свідомо з української історії прибирається, натомість поразки смакуються і перетворюються на "опорні точки” нашої історії.

Національна революція та ігри в (анти)фашизм

Ігор Загребельний

Революційні події в Україні, а також подальша агресія Росії підняли досить цікаве питання – питання про місце поняття «фашизм» у суспільному дискурсі України та пострадянських теренів загалом.

Перш за все, загострення суспільно-політичної ситуації в країні продемонструвало, що в нас ще досі надзвичайно сильною є антифашистська міфологія, згідно з якою поняття «фашизм» не відсилає нас до історичного явища фашизму, позначаючи, натомість, просто те, з чим незгідна людина, котра це поняття вживає. Цілком природно, що до апеляції до поняття «фашизм» передусім вдався антиукраїнський табір протистояння. Виходячи з українофобських, промосковських і пострадянських (або ж і комуно-реваншистських) позицій цього табору, «фашистом» є не лише дієвий представник націоналістичного руху, але й пересічний носій українськості незалежно від ідейних переконань. В цій системі координат «фашистами» можуть бути націонал-демократи, ліберально налаштовані студенти, русифіковані громадяни України, котрі, незалежно від національності, люблять свою Батьківщину.

Місцеве самоврядування в Україні: шлях до створення

Павло Левчук

Переживання себе як частини нації, починається із розуміння місцевості в якій ми живемо, будь то місто чи містечко, чи й того менше. Проте саме тут ми реалізовуємо себе. Однак чи можемо ми гармонійно розвиватись у спільноті, що не має дійсно незалежного місцевого самоврядування? Відтак дана стаття присвячена розгляду формування та розвитку українських міст.

Для початку, що ми розуміємо під місцевим самоврядуванням? Як на мене не має значення чи то це звична для нас система місцевих рад та міських голів, чи то, це було б традиційне народне віче. Головна ознака – це самостійність, дійсна самоврядність. Це здатність розпоряджатися усіма ресурсами території та нести самостійну відповідальність за її розвиток.

Конституція Третього Гетьманату

Конституційні Збори України іменем Української нації, здійснюючи виключне право громадян України встановлювати конституційний лад в нашій державі, спираючись на предковічний досвід попередніх поколінь, прагнучи становити на землі України справедливий та ефективний устрій всього суспільства та його державних органів,  для щастя теперішнього і майбутніх поколінь Українського народу, приймаємо цю Конституцію, як Головний Закон України.

Пара заміток про кампанію цькування Правого Сектора

heshilao

Полковник Дмитро Ярош - майбутній Гетьман України

Кампанія чорніння проти Правого Сектора:

По-перше, це зразок психозу «обивателя», накрученого дуже кмітливими політтехнологами, і їх методи викликають науковий інтерес і цікавість.

По-друге, це приклад контр-революції і удару у відповідь «системи».Одразу скажу, що я не психіатр, не доглядальниця и лікувати людей від навіюваності і короткозорості не збираюся, тож просто ділюся спостереженнями:

Одна з найнахабніших маніпуляцій, обрана за принципом «чим жахливіша брехня, тим більше в неї повірять» - це розповсюдження «вкидів» про те, що Правого Сектора взагалі не було на Майдані, або ж він десь там відсидівся …

Це використання відомого прийому з маніпулювання масами, який полягає в тому, що якщо 100 людей починають викладати перебіг події в одному ключі, то іншим людям (навіть очевидцям), починає здаватися, що так воно і було, а їх власні уявлення (чи спогади) затираються.

Революція? Де?!

Ярема Галайда

Бурхливі події в Києві останніх місяців стали знаковими і важливими для України. Позбавлений жодного сенсу і розумних пояснень розгін Євромайдану 29 листопада 2013, висвітлив повний відрив влади від дійсності, втрату нею, через довгу і повну безкарність, відчуття самозбереження і не розуміння поточного стану речей в країні. Влада виявила повний кретинізм, дурість і неспроможність вірно оцінювати ситуацію.

Здавалося б, будь-який, хоч трохи притомний політик, мав би взяти до уваги, що в результаті його безглуздих реформ, в країні загострилася економічна та політична обстановка, надзвичайно зросла в народі симпатія і підтримка радикальних напрямків, рухів, партій і громадських об’єднань. Різко знизилася і без того не висока довіра до правоохоронних органів, які вже напряму звинувачують у продажності і корупції. За один тільки 2013 рік Україною прокотилася хвиля протестів проти протиправних дій міліції. Було їх аж 333 – мало не по одному на день. Про що це говорить? Народ не довіряє і ненавидить правоохоронні органи, вважає їх не за свого захисника, а за ланцюгового пса режиму, а то і просто за чергове бандитське угрупування. Якщо ж додати сюди кількість суто політичних протестів, падіння підтримки у населення партії влади та її сателітів, невдоволення дурнуватими реформами, глибоке розчарування і обурення фактом не підписання угоди про Асоціацію з ЄС, то у влади не мало б залишитися жодних ілюзій щодо наслідків таких дій, як брутальний розгін мирної демонстрації.