І знову про етапи Революції.

Завжди був скептично налаштованим до тих дивнуватих сентенцій, якими частенько годують нас філософствуючі хитровани. Ну наприклад: "Безкоштовний сир буває лише в мишоловці". Та Ви що? Жодного разу не бачив аби миші за щось платили.

Та і якщо я схотів комусь, по доброті душевній, чимось допомогти, то це я його в паску заманюю виходить?

Або оце: "Якщо хтось просить їсти, не давай йому рибу, а дай вудочку" Ха! Та якщо хтось вже просить їсти, то це його або дожало, або це гівнюк, який вже звик за чужий рахунок харчуватися і його, хоч вчи, хоч не вчи - рибу не ловитиме.

З числа цих же інтелектуальних вивертів, як на мене, походить і "Революція пожирає своїх дітей".

Та ні. Тут зовсім інше.

От наші революціонери, надихнуті успіхом Майдану, раптом вирішили, що все їм до снаги і Революції печуться, як пиріжки. Ні, шановні, так не буває. Більше того, на кожному етапі Революції потрібні зовсім інші люди і абсолютно різні методи.

Спитайте у будь-кого з цих скороспілок: А скільки етапів у революції?

Повірте, відповідь дадуть лічені одиниці.

Я вже змучився про це говорити але повторюся вчергове

Симфонія війни

Ярема Галайда

На початку літа 2015 року прибули ми з Дніпром-1 у Піски. Точніше, нам дали флангову позицію на об‘їздній, неподалік «Республіки Міст». Називалась вона «Берлога». 

Препогана позиція! З ніяким обзором, цілою мережею прихованих підходів до неї з боку противника і божевільною системою вогню. 

Але, на ній були обладнані класні бліндажі під бетонним покриттям півтораметрової товщини і видовбані в бетоні та асфальті стрілецькі ячейки. 

А найбільшим плюсом Берлоги було те, що з неї відкривався прекрасний вид на Піски і їхні околиці, аж до Авдіївки на півночі і пагорбів перед Уманським на заході. Степ проглядався в тих напрямках мало не на десять кілометрів.