Сенсація в степах України

Два роки тому в 2008 році розпочались перші дослідження прадавніх зв’язків між цивілізаціями в Кападокії, що розташована на Території нинішньої Туреччини, та Трипільскою цивілізацією України. Цій проблематиці була присвячена монографія під назвою «Під знаком Живого Хреста» Юрія Якуби , витяги з якої публікував Дніпропетровський журнал «Бористен», а також деякі інтернет видання. Суть цих досліджень полягала у відслідковуванні історичних фактів, що підтверджували заселення південного Причорномор'я вихідцями з території північного Причономор’я. Саме територія України була найкраще придатна для землеробства і осілого способу життя. Це призводило до демографічного напруження та спонукало пращурів українців постійними хвилями заселяти землі Кападокії. Але сенсація, що відбулась в краєзнавчих колах Дніпропетровщини, полягає зовсім в іншому. Щоб краще її зрозуміти наведемо частину монографії «Під знаком Живого Хреста».

Очевидно, що є всі підстави припустити, що в даному випадку маємо справу з підтвердженням теорії про розселення арійців з трипільської батьківщини у різні світи.  У нас могли б залишатися певні сумніви, якби ми обійшли увагою наступні, загальновизнані науковцями історичні події, що розгорталися навколо Чорного моря.

Арійський Адам знаходиться у Січеславі

  І приходять сюди кипчаків племена,

 Й перед ідолом гнеться кипчацька спина,

 Перехожий пройде, чи з’явиться кінний,

 Будь кого підкорить кумир одвіку незмінний.

 ( Нізамі.    ХII століття )

Що ж робити, коли  Вам хочеться мандрувати світами, шукати для себе щось нове, тобто давно забуте старе, але можливості такої просто фізично не маєте?  Друзі, хочу поділитись з Вами власним рецептом задоволення жаги дослідника-аматора. Останній мій досвід підтверджує, що переміщення географічні можна замінити переміщенням власної точки зору. Закцентувати свою увагу на Вашому буденному звичному оточені, уважніше ставитись до всіх пересічних людей, подій, архітектури, предметів.

Ми з Вами живемо на українській землі, котра є сакральною територією, як для нас так і для всіх нащадків арійської спадщини. Тому матеріальні та духовні ознаки славного минулого повинні бути десь зовсім поруч.

Народна війна проти більшовицької окупації в Україні 1917 - 1924 роки

Народна війна в Україні 1917 - 1924 років проти більшовицікої навали (Отаманщина) стала одним з найдраматичніших епізодів вітчизняної історії. Більшість Героїв тої війни так і могли назавжди залишитися у забутті. Та народна пам'ять знову і знову повертається до цих могутніх і трагічних, у своєму самовідданому героїзмі, постатей. Ця підбірка відеофільмів зроблена за фотодокументами з архівів СБУ. Дивіться на ці обличчя, запам'ятайте їх...  Хай вони на віки закарбуються у вашій пам'яті... Це обличчя Воїнів, Героїв, Мучеників, Переможців. Це наші земляки - наддніпрянці. Отамани і козаки, гайдамаки і січові стрільці, вони всім своїм життям, боротьбою і, навіть, смертю довели: тут на Дніпрових берегах зародилася і пребуде вічно Українська Нація. Тут корені українського націоналізму!!! І ніщо їх не знищить і не переможе. на місце загиблих Героїв стануть десятки, сотні, тисячі нових...

Предки сучасних людей поширилися Європою зі Східноєвропейської рівнини, а не з Близького Сходу

Українські археологи знайшли в Криму сліди діяльності й рештки, можливо, найдавніших представників людини розумної в Європі, повідомляє Бі-бі-сі. Останки виявили в печерах Буран-Кая у Кримських горах, вони можуть стати доказом того, що предки сучасних людей почали заселяти Європу зі Східноєвропейської рівнини, а не через Балкани, як передбачалося раніше.

---

У Криму знайшли рештки найдавніших представників Homo sapiens, що жили в 30 тис. до н. е.

Плінтизмократія проти демократії

Спочатку було слово

Біблія

Диявол криється у дрібницях

Прислів’я.

Підрубиш корені - вб'єш дерево.

Знищиш історію - вб'єш народ

Українське прислів’я .

Підміна понять, їх перекручення - є найкращим

з методів маніпуляції масами

Йозеф Гебельс.

В усі часи можновладці мріяли про те, як навчитись керувати людьми, підкорювати їх своїй волі. Робити це так наче люди самі того хочуть і прагнуть. Тобто, хотіли впливати не на їх свідомість, а на їх підсвідомість тих ким бажали керувати.

Найдієвішим способом досягнення цієї мети виявилася підміна і перекручення старих, традиційних понять і уявлень людей, підміна одних термінів іншими.

Такої метаморфози зазнало і поняття «демократія». Тільки дуже глибокої, тонкої, майже не помітної і, так би мовити, комплексної, бо з демократією пов’язані ще дуже багато інших понять, які теж були піддані підміні, нівелюванню і перекрученню.

Тому, щоби зрозуміти істинне значення терміну «демократія» необхідно віднайти його первісне, споконвічне значення і повернути його до життя. А насамперед зрозуміти чому ж знадобилося можновладцям перекручувати і перебріхувати це прекрасне поняття.

Всі ми з дитинства чули, що демократія – це щось дуже добре, це найвище досягнення політичної думки людства, найбільш досконала і справедлива система управління  державою, яка дає можливість кожному громадянинові приймати участь в управлінні країною або, принаймні, впливати на рішення верховної влади. Але….

Знадобилося це тому щоб зрозуміти, що поняття демократії глибоко націоналістичне і нетолерантне

Англійські вчені про українські корені індоєвропейських (арійських) мов

Мови майже однієї третини людської раси мають те, що Вільям Джонс назвав "спільним джерелом". Десь між 3500 і 2500 роками до нашої ери, індоєвропейська громада, яка була, вірогідно, заснована у Центральній Європі, рушила на схід і захід.


Декілька років тому в газеті "Слово Просвіти" прочитав я, що в Об’єднаному Королівстві (колишня Велика Британія) видана книжка про історію англійської мови. Я зацікавився нею, і захотілося її почитати… Нарешті, я придбав її…

Виявляється, що 2 лютого цього року українці мали б відзначати, якщо не святкувати, 215 років з дня, як на мене, надзвичайної події, про яку ви дізнаєтесь нижче…

Пропоную переклад трьох з половиною її сторінок другої глави книги "Розмова про англійську" (The Story of English) щодо материнської мови. Вважаю, що кожен українець має знати те, про що в ній йдеться. Сподіваюсь, також, що багатьом стане соромно за ту неповагу, яку вони виявляють до своєї рідної мови, особливо, коли дізнаються як шанують українську мову носії тієї мови, яка має шанс стати у світі найпоширенішою…

Переклад є повним, наскільки моє знання англійської дозволило це зробити, але не адаптованим. Я навмисно не змінював стилю англійської мови і не покращував художні якості українського тексту, щоб запобігти можливих подальших перекручень, бо так частенько буває, коли важливі, основні, тексти попадають до несумлінних рук.

Надніпрянська Фукусіма можлива... Але її можна уникнути

Кому як не нам, українцям, знати, що таке ядерна катастрофа? Хто як не ми розуміємо всю трагедію японського народу, яку він пережив цієї зими? Чорнобиль і Фукусіма – ланки одного ланцюга.  Обидва рази «мирний атом» завдав удару там, де цього менш за все очікували. І що найцікавіше, практично за одним і тим самим сценарієм. Тільки в Чорнобилі катастрофа сталась через злочинну безвідповідальність керівництва, а  у Фукусімі – через жахливий збіг обставин, пов'язаний зі страхітливим землетрусом і двома не менш страхітливими хвилями цунамі.

Трагедія у Фукусімі знову поставила світ перед вибором: відмовитися від ядерної енергетики чи продовжувати нею користуватися. Ця тема стала предметом жвавого обговорення у міжнародній і вітчизняній пресі. Але особливо гостро стоїть це питання перед Україною.

Відомо, що більшість електроенергії в нашій державі виробляють саме на атомних електростанціях, більше того, частину «надлишкової» електроенергії ми експортуємо. Тобто, ядерна енергетика є одною з найважливіших галузей української економіки. Відмовитись від неї ми не можемо і не повинні, принаймні, у найближчі роки і десятиліття. То як нам вберегти її і себе від можливих потрясінь і катастроф? Як убезпечити АЕС від аварій і нас від їхніх наслідків? Як їх не допустити? І взагалі, чи можливий сценарій Фукусіми у нас в Україні?

Мирослав Симчич - Рука божої кари

Початок січня 1945 року відзначився тим, що в Карпатах воїнами УПА, було знищено зведену дивізію НКВС разом з її командувачем – генералом, Героєм Радянського Союзу, Сергієм Дергачовим. Своє «геройське» звання і генеральські погони цей енкаведист отримав не за героїзм в боях з німецькими фашистами, на фронті цей «герой» не був і дня, а за активну участь у організації і здійсненні депортацій чеченського та інгушського народів у лютні – березні 1944 року і кримсько-татарського народу в травні того ж року. В Карпати від прибув зі своїм 256 конвойним полком для виконання тих самих злочинів, які він здійснив на Кавказі і в Криму. Та не так сталося як гадалося… Тут «геройські вертухаї» зіткнулися не з дітьми, жінками і старими, яких нікому було захистити, а з Українською Повстанською Армією і  з одним з легендарних її старшин – сотником Кривоносом (Мирославом Симчичем).