І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

четвер, 30 червня 2011 р.

Арійський Адам знаходиться у Січеславі



  І приходять сюди кипчаків племена,
 Й перед ідолом гнеться кипчацька спина,
 Перехожий пройде, чи зявиться кінний,
 Будь кого підкорить кумир одвіку незмінний.
 ( Нізамі.    ХII століття )

Що ж робити, коли  Вам хочеться мандрувати світами, шукати для себе щось нове, тобто давно забуте старе, але можливості такої просто фізично не маєте?  Друзі, хочу поділитись з Вами власним рецептом задоволення жаги дослідника-аматора. Останній мій досвід підтверджує, що переміщення географічні можна замінити переміщенням власної точки зору. Закцентувати свою увагу на Вашому буденному звичному оточені, уважніше ставитись до всіх пересічних людей, подій, архітектури, предметів.
Ми з Вами живемо на українській землі, котра є сакральною територією, як для нас так і для всіх нащадків арійської спадщини. Тому матеріальні та духовні ознаки славного минулого повинні бути десь зовсім поруч.

Так от, є у мене в Січеславі приятель працівник шино монтажної майстерні, на ім’я Олег.  Людина, як і кожен з нас ,зовсім не ординарна. Колись давніше він працював електриком в місцевому історичному музеї імені Дмитра Яворницького, і з тих пір він за духом - дослідник, історик,патріот рідного краю.  Олег періодично запрошував мене разом піти в музей, щось натхненно розповідав, але я наче глухий щось пропускав мимо вух. Щось дуже важливе. Можливо тому, що сам кілька разів бував у цьому знаменитому музеї, і чесно кажучи, тоді він мене не вразив.
Але видно, чи я змінився, чи час прийшов, і я згадав його розповідь про те як Олег був свідком дивної події, що сталася в музеї з однією делегацією науковців із Індії.  Коли вони побачили одного камяного ідола, що зберігався в музеї серед інших 86 подібних експонатів, то стали падати на коліна, стали плакати, радіти, молитися до нього. Перекладачі пояснювали працівникам музею, що індуси між собою говорять, що це давньоарійське божество, що воно підтверджує їхню думку,що арії прийшли в Індію саме з території України. Індуси довго щиро раділи, обнімали українців, що їх супроводжували, називали їх своїми братами.
Зрештою, я вирішив що треба з Олегом піти і подивись все власними очима.  Ідол, знаходиться в першому ж залі старожитностей, поряд з кістками мамонта і трипільськими глечиками . Він дійсно дивний. Дуже гарно зберігся. З усіх чотирьох сторін вкритий різними зображеннями, навіть з п’яти, бо голова і плечі ідола також оздоблені таємничими сакральними знаками. Бабуся, що працює мало не все життя доглядачем у цьому залі, абсолютно серйозно сказала, що це арійський бог, і що він досі живий, оскільки в такі камені оселялись духи предків, а то й богів.  Вона запропонувала мені потримати долоню над його головою і вже через пів хвилини я дуже чітко відчув якесь приємне тепло.
Ідол дійсно вразив. Вразив і напис під ним : «Керносівський ідол. Можливо зображає бога-творця давніх аріїв.   Третє тисячоліття до нашої ери» !!!
За більшою інформацією довелось звернутись до науковця - завідуючої цим  відділом, чудової жінки Чурилової Лариси Миколаївни. Щоб не переказувати власними словами її розповідь, з її дозволу, для Вас друзі, процитую частину її майбутньої книги :  « ХРАНИТЕЛІ  ВІЧНОСТІ».
«…Центральне місце не тільки в колекції кам’яних статуй, але й  в УСЬОМУ АРХЕОЛОГІЧНОМУ ЗІБРАННІ Дніпропетровського історичного музею, по праву займає «КЕРНОСІВСЬКИЙ  ІДОЛ».
Він увійшов до історії музею і археологічної науки тихо і досить непомітно, - тому, що напевно,настільки було сильним потрясіння, яке він призвів. Довго ніхто із спеціалістів не наважувався до нього підступитись.
Як часто буває з унікальними знахідками, Керносівського ідола знайшли випадково школярі села Керносівки Новомосковського району Дніпропетровської області в 1973 році під час земляних робіт,що велись на місці зруйнованого кургану. Нажаль, ніяких подробиць, повязаних з памятником взнати не вдалося, оскільки на місці можливого кургану була викопана силосна яма. Школярі повідомили про знахідку вчителя. Ідола перевезли в село і написали в музей листа,про те що знайшли якусь камяну бабу. Восени,після розкопок, археологи  ДІМ приїхали в Керносівку, щоб подивитись на їх «бабу».
25 жовтня 1973 року. Цей осінній день запамятається назавжди. Ранні сумерки, невелика селянська хата, тісний двір з помаранчевими гарбузами і в куті двору – ВІН, невеликий, його й не одразу помітили, світло сірий, майже зливався з кольором сумерків… За останні 25 років, що пройшли після відкриття Керносівського ідола, він зайняв належне місце в аналах історичної науки. Ідол широко відомий за межами України. Повідомлення та статті про Керносівського ідола розмістили багато друкованих видань Європи і Америки. Його добре знають в Індії, де як відомо, арійці в II тис. до н.е. створили державу, здійснивши переселення з піночі, з приуральських і причорноморських степів. Керносівський ідол декілька раз експонувався на міжнародних виставках в Німеччині та Італії.  Але, «останнє» слово про нього поки ще не сказано, належна його статусу книга поки ще не написана.
Як він виглядає? Що він собою уявляє?
На перший погляд ,це невелика ( 1,20  х  0,36 х 0,24 м, вага 238,5 кг.) статуя з сірого пісковика, вражаюча своєю гармонійністю, якимсь особливим благородством обрисів.  Нажаль,правий бік ідола серйозно деформовано (залишилась глибока вм’ятина ) бульдозером. Він уявляє собою прямокутну, достатньо  обємну плиту (скоріше ,навіть блок) з невеликим виступом зверху- головою. Всі чотири сторони блоку вкриті  чисельними малюнками,зображеннями, зробленими в техніці невисокого рельєфу. На верхній частині голови визначений півкруг (лисина?) , на поверхні «лисини» - два паралельних заглиблення, можливо це сліди ритуальної трепанації.  По бокам голови  виступають невеликі вуха з поглибленням в центрі. Лице видовжене, з виступаючим важким підборіддям, що низько опущено на груди. Зображені маленькі, глибо посаджені, очі, невеликий ніс, впалі щоки, вуса «підковою».  В цілому, вираз обличчя – суворий, аскетичний.
Голова спирається на припідняті плечі, на котрих справа – хвилеподібні лінії, а з ліва – трикутники.
У верхній частині стели ми бачимо руки, зігнуті в ліктях і підняті вверх. Пальці розставлені ,а обидві руки з’єднані дугоподібною лінією. Нижче, позначені соски грудей. Під лівою рукою знаходиться лук із туго натягнутою тятивою та вставленою в неї стрілою.
Особливо насичена зображеннями центральна частина ідола, котра чітко, поділена на 3 частини, що уявляють собою своєрідну архаїчну модель світу з трьох ступеневим поділом.  Прямо під руками є малюнок з очевидним міфологічним сюжетом: - людина з хвостом ( тіло зображено по горизонталі), з палкою в лівій руці, переслідує двох тваринок.  Від кисті її правої руки, вниз йде зображення предмету, схожого на палицю, булаву.
Під сценою охоти розташувались  4 предмети з держаками – долото(?), вислообушна сокира, сокира з виступаючим обухом, звичайна сокира з провушиною; держаки всіх предметів опущені вниз ( держак вислообушної сокири заходить за пояс). Над поясом знаходиться ще один малюнок,що нагадує черепаху або натягнуту шкіру якогось звіра.
В нижній частині ідола зображено пояс, під ним – фалос. Під фалосом - два прямуючі один до одного коня ( жеребець і кобила); вище коней – квадрат, можливо це загін для коней ?
На лівій стороні ідола розміщено 3-х ярусний орнамент : дві паралельні лінії, а під ними - три трикутника вершинами вверх, нижче - зиґзаґ, а ще нижче – три ряди меандрового візерунку. Під орнаментом зображено еротичну сцену: дві фігури - жінка, повернута спиною до чоловіка, зображеного з хвостом і фалосом.
Під еротичною сценою, що нижче від лінії пояса, є малюнок бика з широко розставленими рогами.
Багато зображень містяться на задній частині ідола, на спині. В центрі, по всій довжині спини зображено древо життя, або космічне дерево. Його стовбур,- це хребет, його гілки, - це ребра. З лівої сторони 14 гілок, з правої сторони 13 . Біля основи стовбура,  зрештою як і в його верхній частині,  зображені «корні» - короткі паралельні лінії , що майже перпендикулярні ребрам. Під плечима,- лопатки у вигляді прямокутників із закругленими кутами. Всередині лопаток – схематичні малюнки дерев . Крона лівого дерева рідкіша ніж у правого.
Біля основи стовбура, хребта, є дві круглі лінії, розміщені симетрично. Ще нижче, з двох сторін від хребта , перетинаючи пояс,- дві стопи , права і ліва. Під поясом, продовженням хребта, звисає довгий хвіст. Зліва та з права від хвоста , напевно, зображено знаряддя праці коваля-металурга: з права ложка для розливу металу, зліва – прямокутна фігура з виємкою по центру. Дослідники вважають її піччю для виплавки  міді.
На правій стороні ідола, в його верхній частині, міститься геометричний орнамент, - трикутники, зиґзаги , і меандр.  Нижче, під поясом , ми бачимо ще одну стопу,- слід людини.
Після закінчення детального описання Керносівського ідола, ловиш себе на думці ,що знайомство з ним нагадує вивчення цілого храму, або храмового комплексу, повного розписів, про їх сенс більшості з них, ми можемо тільки здогадуватись. Провідниками для подолання цього складного лабіринту є міфи арійських народів, і їх головна священна книга «Ріґведа», тому що саме в ній мова йде про дуже давні події , котрі пам’ятають наші береги Дніпра, Степи північного Причорномор’я, Закавказзя  та південний Урал.  ФОРМУВАННЯ МІФОЛОГІЧНИХ  УЯВЛЕНЬ, релігійного пантеону, народження героїчного епосу древніх аріїв, предків багатьох народів Європи та Азії, відбувалося ЗАДОВГО ДО РОЗСЕЛЕННЯ АРІЙСЬКИХ ПЛЕМЕН, та їх появі на  півострові Індостан.
Не викликає сумнівів, що Керносівський ідол представляє нам або одного з верховних божеств арійського пантеону, або брахмана-жерця,  що його уособлює. Ми не будемо надто заглиблюватись в аналіз окремих предметів і зображень (це зайняло б не одну сторінку), а частіше будемо звертатись до вже існуючих висновків по Керносівському ідолу та аналогічних йому пам’ятників, котрі зробили відомі та нестандартно мислячі вчені, такі як В.М.Даниленко, Ю.А.Шилов. та інші. Вискажемо і власні погляди.
Якщо звернутись до гімнів «Ріґведи», то відразу кидається в очі, що більшість гімнів пов’язані з Індрою, найдревнішим арійським божеством.  ІНДРА – це Бог-творець: він створив космос і землю, він є хранителем всіх земних благ, і врожайності.  Індра, - примножує стада і надихає воїнів на подвиги.  Індра, це Бог неба, громовержець, часто приймаючий образ бика. В гімнах його часто називають « ярий бик».  На поверхні ідола багато зображень (їх деталі) співпадають з рисами Індри, ілюструють його подвиги. Керносівський ідол виразно зображає хоч і антропоморфну сутність, але з чисельними тваринними, скоріш за все, бичачими ознаками.  Бик зображений на лівому боці, людина з довгим, схожим на бичачий хвіст в полюванні та в еротичній сцені, 3 ряди стилізованих бичачих голів є серед орнаменту, та й нарешті , загострені тваринні вуха, і хвіст в нижній частині спини.
Звязок семантики ідола з аграрним, перш за все скотарським, культом також не викликає сумнівів. Є зображення коней, бика і  т.д.  Можливо це  грізний воїн ? Так!  Цю його суть підтверджує велика кількість зброї, суворий вираз обличчя.
В арійських міфах, Боги-громовержці, володіють небесним вогнем, про що свідчать зображення ковальських, металургійних інструментів і інших предметів на Керносівському ідолі.
Правда , є на нашому ідолі окремі деталі, зображення, що передають риси інших арійських богів. На звязок з Агні, божеством вогню, і зокрема , жертовного вогню, вказують малюнки жертовних тварин, древо життя, по стовбуру якого, згідно давніх уявлень, дух жертви піднімався в світ богів, - на небо.  На ідолі зображено багато космогонічного орнаменту, що демонструє  особливий ритм, певний лад ,що є запорукою перемоги життя над смертю.  Пульсуючий ритм і є самим життям, його струмом.  Давні арійці вважали бога Варуну хранителем певного ладу, охоронцем ритму,та закону у Всесвіті.
Зображення стоп спрямовують нас до образу бога Вішну, саме про його три кроки, оспівується в одному з гімнів « Ріґведи» . (А на нашому ідолі, зображено саме три сліди від стоп людини.)
Нагадує Керносівський ідол і про Пурушу, першого сотвореного богом чоловіка, древньоарійського Адама, тому що ідол не просто зображає людину, а є образом людини-космоса,-  моделі Всесвіту , зразком тотожності мікро та макро світів. Голова Пуруши йде в небо, а ноги в земні надра.( Так само , як і в нашому випадку,- ноги відсутні, ніби мають бути десь у землі.)
Нас не повинен бентежити сенкритизм, багатомірність Керносівського ідола, тому що первісний світогляд був сенкритичним, тобто ніс у собі початки багатьох майбутніх наук і знань. Такими ж багатообразними були й боги архаїки. Згадаємо образ Великої Матері, від якої пішли численні жіночі божества. Таким був і патріархальний Бог-Отець, Творець, бог неба і сонця, що породив цілий ряд богів неба і богів падземного світу.
Підсумовуючи можна стверджувати,що перед нами об’єднаний образ, в якому ми бачимо риси багатьох МАЙБУТНІХ богів брахманізму та індуїзму,- Вішну, Брахми, та інших. Хоча ми все таки схильні вважити,що на перший план в даному випадку, треба поставити імя іНДРИ, якому присвячено більшість ранніх гімнів «Ріґведи».
Можна було б й далі розглядати окремі гіпотези пов’язані з нашим ідолом. Наприклад , Ю.А. Шилов пише про календарний зміст спини ідола:  28 ребер –гілок,це тривалість місячного місяця, 12 коренів біля основи стовбура,- це може 12 зодіакальних сузір’їв. Розтягнуту шкірку в центрі ідола, він пояснює як сонце протилежної сторони світу, адже відомо із древнього міфу,що  Варуна розбив Землю, та розтягнув її як шкірку для Сонця, коли воно переходило в підземний світ.  Фалічну сцену на боці Керносівського ідола повязує з Індрою, котрий народився через бік.
Як би там не було, абстрагуючись від конкретного імені, ми безсумнівно бачимо образ, верховного Бога- Творця. У нас, у сучасних людей, він викликає почуття благоговіння…»
Ось, друзі, таким чином, ми з Вами й познайомились з арійським прабогом всіх релігій, котрий знаходився неподалік від сучасного Січеслава, а зараз спокійно перебуває у музеї легендарного Дмитра Яворницького. Після інформації наданої, шановною пані Чуриловою Л.М., та й власних відчуттів від спілкування з  арійським ідолом , вже не здається дивною розповідь бабусі, що доглядає за цією залою старожитностей. А розповіла вона про те, що коли Італійські науковці, після виставки у себе, повернули на місце нашого ідола, то прощаючись з ним вони плакали, як малі діти… З того часу, в музеї кажуть,що спілкування з Ідолом приносить людині успішність і здоровя.
Стосовно подібних кам’яних фігур, Чурилова Л.М. нагадує, що в Україні їх із давніх давен називали «МАМАЯМИ», і проводячи логічно-історичну лінію, робить здогадку, що очевидно, знамениті на Україні народні картини, часів Запоріжської Січі, котрі зображають легендарного козака Мамая, по своїй суті є іншим за стилістикою, але все таки зображенням однієї ж тієї сакральної сутності, що й зображали древні кам’яні ідоли в наших степах.
Ця здогадка видається мені, ще більше наближає нас до розгадки справжньої суті Керносівського ідола, бо  Арійський духовний світогляд проходив свій  розвиток поступово, безперервно. Триває він і сьогодні. Епохальною подією в цьому ланцюгу розвитку, була поява особистості Ісуса Хреста Галілеянина. Йому  судилося найкраще  розкрити головну мету духовного розвитку людини,- це розкриття в собі божественної сутності, котрою наділив нас Творець, частиною і продовженням котрого й є кожна людина. Ісус закликав своїх братів і сестер, таких же як і він, синів божих, згадати своє істинне походження і стати на шлях реалізації свого божественного призначення.
Якщо припустити, що головна ідея від початку свого розвитку до наших днів, не може нести у собі якесь кардинальне протиріччя, то з позиції сьогодення можна зрозуміти , про що думали наші далекі предки. Тоді перед ними стояли такі ж самі завдання як і перед нами сьогодні. Якщо ми, звертаючись до образа Ісуса Хреста, хочемо наслідувати його взірець, то й наші предки повинні були мати перед собою певний взірець, зразок до якого б вони прагнули наблизитись.
Тому логічно вважати, що Керносівський ідол є образом такого взірця, найкраще реалізованої людини, котрою може бути найперший втілений Творцем на землі його син Адам. Це ім’я, звичайно, умовне, але саме такий Адам був найближче до свого Отця, саме в ньому найкраще могли проявлятись божественні властивості людини.
В зв’язку з цим, у самій назві «Керносівський ідол», люди підсвідомо інтуїтивно вжили слово «ІДОЛ», тобто «ІДЕАЛ», тобто «взірець» для наслідування.
Перед нами перший, з нині відомих, - АРІЙСЬКИЙ  АДАМ  !
В подальшій історії духовного розвитку арійської людини, роль такого «взірця» для наслідування відігравали й інші образи, зокрема й образ Ісуса Галілеянина, та образ Козака Мамая.
Зовсім не випадково, народна традиція поряд з іменем «Ісус» ,та іменем «Мамай», обовязково наголошувала про їх етнічне походження, -перший був галілеянином, а другий був козаком,тобто українцем . Адже, і галілеяни, і козаки, були абсолютно історично реальними етносами арійського походження. Саме в їх середовищі народились, а точніше, втілились, такі видатні особистості як Ісус і Мамай .  Їх дух, що від бога, був духом максимально реалізованих людей. Вони несли іншим людям, досить конкретні світоглядні ідеї. А будь яка ідея найкраще поширюється серед споріднених між собою людей. Споріднених однією ментальністю, мовою , місцем проживання, та способом життя. Лише, пройшовши випробування серед широкої громади,  перевірялась життєздатність Ідеї, що обов’язково повинна була приносити добрі плоди, сприйматись усім народом, а вже після цього вона могла поширитись й серед людей інших етносів.
Тому, слід вважити, що в сиву давнину, коли на Землі утворився найперший в світі народ білої раси, котрий винайшов землеробство і як наслідок цього, першим почав вести осілий спосіб життя,  то з милості Творця Всесвіту, в середовищі цього народу й народився, а точніше втілився духовний лідер арійського етносу, – Адам. Ця, абсолютно реальна людина, колись спромоглась згуртувати арійську націю, навколо ідей духовного просвітлення, котрі тисячі років наповнювали їх життя добробутом і самим сенсом буття.  Та  якщо прийняти думку, котрої дотримувались безліч поколінь наших предків, про полінгенезію, тобто реінкарнацію душі людини в земному житті, то природньо буде й допустити, що Адам Арійський, Ісус Галілеянин, Мамай Козак , це все є одна й та сама духовна сутність, що періодично приходить  до людей арійського кореню, щоб здійснити певну місію в складній, та дуже цікавій грі під назвою, – «Життя на планеті Земля».
Друзі , таким чином, ми разом з Вами, пройшлись по українських стежках нашого Арійського Адама, і знайшли його камяний образ у Січеславському історичному музеї. Сподіваюсь, що досить скоро, термін «керносівський ідол» відійде в архіви історії, і його замінить справжнє, правдивіше ім’я.
Здається знаковою, та обставина , що по сусідству з Арійським Адамом , поруч в експозиції розміщено ще й кам’яного вепра, з стародавнього капища, котрому також  тисячі років. У спеціалістів досі нема чіткої думки з приводу сакрального призначення, цього борова.  Можемо від себе, запропонувати думку, що можливо це наші арійські предки, мешканці прадавніх Борії, або Гіпербореї , або їх нащадки, зобразили кам’яний образ своєї тотемної тварини. Боров, вепр,-  гарно зберігся. Досить реалістичний,- видно  його ікла, та інші статеві ознаки .
Дослідження тривають. Друзі, долучайтесь.
Юрій   Якуба.