Заява кандидата в народні депутати по 37-му виборчому округу Писаревського Олександра

     

Українці у тяжкій, кривавій боротьбі здобули собі історичне право мати гідну їх владу, вільну від здирників, соціальних паразитів і безбатченків. Правий Сектор від самого моменту свого заснування завжди обстоював це священне право Українського Народу. Ми вважаємо, що влада має бути очищена від безвідповідальних, зажерливих і наскрізь прогнилих користолюбців, які своєю гнилістю роками заражали все українське суспільство в загалі і Державний апарат зокрема. Нині ці перевертні намагаються, змінивши партійні прапори, зберегти свої гадючі кубла в органах влади, яку намагається оновити наш героїчний народ.

       На жаль, новообраний Президент, через свою слабкодухість і довірливість мало звертає уваги на своє оточення, яке останнім часом заполонили приховані зрадники, українофоби і представники злочинного режиму Януковича. Поблажливість і слабкість Президента загрожують руйнуванням здобутків Революції Гідності, як початкового етапу Національної Української  Революції. Це викликає розчарування діями Президента в середовищі українців.

Священна війна української нації

Доба, яку ми звикли називати Першими визвольними змаганнями, потребує сьогодні нового історичного прочитання. Багато хто звик говорити про ті криваві роки переважно в сумних інтонаціях переможених і принижених. Нам часто нав’язують народницький (або ж "націонал-демократичний”) варіант української історії, де вся наша історія описується як серія постійних поразок, а мазохізм намагаються представити як основу нашого національного характеру.

Така убога теорія призводить до того, що все героїчне та войовниче свідомо з української історії прибирається, натомість поразки смакуються і перетворюються на "опорні точки” нашої історії.

Nаціоналізм чи Аполітизм

За матеріалами ресурсу «Правая Одесса»

Чому останнім часом аполітизм став мало не ідейною течією, наприклад, серед футбольних фанатів? Спробуємо розібратись у цих питаннях і дати на них відповідь. Подаємо значення терміну, використовуючи тлумачний словник Ушакова.

Аполітизм – (з грецької "а" заперечення і politikos – державний, громадський). Відхилення від прийняття участі в політичному житті, часто з метою приховати свої політичні переконання. Виходячи з визначення можна зробити досить простий висновок, що аполітизм – не стільки байдуже ставлення до політичного, державного життя та спроба уникнути прямої участі у даних процесах, скільки приховати свої справжні політичні переконання. З першими питаннями ми розібрались, але постають нові питання. Хто намагається приховати свої справжні політичні погляди, що насправді під ширмою аполітизму приховують його прихильники? Хто вони? Та головне – навіщо впроваджують аполітизм в одеському фанатському русі серед, як правило, молодих та зовсім незрілих людей?

Національна революція та ігри в (анти)фашизм

Ігор Загребельний

Революційні події в Україні, а також подальша агресія Росії підняли досить цікаве питання – питання про місце поняття «фашизм» у суспільному дискурсі України та пострадянських теренів загалом.

Перш за все, загострення суспільно-політичної ситуації в країні продемонструвало, що в нас ще досі надзвичайно сильною є антифашистська міфологія, згідно з якою поняття «фашизм» не відсилає нас до історичного явища фашизму, позначаючи, натомість, просто те, з чим незгідна людина, котра це поняття вживає. Цілком природно, що до апеляції до поняття «фашизм» передусім вдався антиукраїнський табір протистояння. Виходячи з українофобських, промосковських і пострадянських (або ж і комуно-реваншистських) позицій цього табору, «фашистом» є не лише дієвий представник націоналістичного руху, але й пересічний носій українськості незалежно від ідейних переконань. В цій системі координат «фашистами» можуть бути націонал-демократи, ліберально налаштовані студенти, русифіковані громадяни України, котрі, незалежно від національності, люблять свою Батьківщину.

Місцеве самоврядування в Україні: шлях до створення

Павло Левчук

Переживання себе як частини нації, починається із розуміння місцевості в якій ми живемо, будь то місто чи містечко, чи й того менше. Проте саме тут ми реалізовуємо себе. Однак чи можемо ми гармонійно розвиватись у спільноті, що не має дійсно незалежного місцевого самоврядування? Відтак дана стаття присвячена розгляду формування та розвитку українських міст.

Для початку, що ми розуміємо під місцевим самоврядуванням? Як на мене не має значення чи то це звична для нас система місцевих рад та міських голів, чи то, це було б традиційне народне віче. Головна ознака – це самостійність, дійсна самоврядність. Це здатність розпоряджатися усіма ресурсами території та нести самостійну відповідальність за її розвиток.

Конституція Третього Гетьманату

Конституційні Збори України іменем Української нації, здійснюючи виключне право громадян України встановлювати конституційний лад в нашій державі, спираючись на предковічний досвід попередніх поколінь, прагнучи становити на землі України справедливий та ефективний устрій всього суспільства та його державних органів,  для щастя теперішнього і майбутніх поколінь Українського народу, приймаємо цю Конституцію, як Головний Закон України.

Пара заміток про кампанію цькування Правого Сектора

heshilao

Полковник Дмитро Ярош - майбутній Гетьман України

Кампанія чорніння проти Правого Сектора:

По-перше, це зразок психозу «обивателя», накрученого дуже кмітливими політтехнологами, і їх методи викликають науковий інтерес і цікавість.

По-друге, це приклад контр-революції і удару у відповідь «системи».Одразу скажу, що я не психіатр, не доглядальниця и лікувати людей від навіюваності і короткозорості не збираюся, тож просто ділюся спостереженнями:

Одна з найнахабніших маніпуляцій, обрана за принципом «чим жахливіша брехня, тим більше в неї повірять» - це розповсюдження «вкидів» про те, що Правого Сектора взагалі не було на Майдані, або ж він десь там відсидівся …

Це використання відомого прийому з маніпулювання масами, який полягає в тому, що якщо 100 людей починають викладати перебіг події в одному ключі, то іншим людям (навіть очевидцям), починає здаватися, що так воно і було, а їх власні уявлення (чи спогади) затираються.

Гетьманат чи федералізація?

Левко Писарчук 

Сучасне державотворення переживає скрутні часи. Довготривале нехтування інтересами громад на фоні поляризації країни піднесли на рівень вимоги частини населення питання федералізації. Однак чи на часі воно в момент загрози тотального сепаратизму? Концепція гетьманату, як ніколи, завчасно запропонувала власне бачення адміністративного поділу в українській держави.

Не має жодних сумнівів, що створена вертикаль влади використовувалась із нерозумним нехтуванням потреб регіонального розвитку, який мав би відбуватися не з огляду на інтереси розподілу політичних та економічних дивідендів для центральної влади, а з метою органічного розвитку країни. Натомість місцеве самоврядування перебувало у цілковитому загоні, громади не мали автономії для гармонійного розвитку власного господарчого потенціалу. І дійсно навіщо розвивати свою землю, коли за те, що виконуються вказівки зверху губернатори, міські та селищні голови отримували гарантовані дивіденди? А громада, на їх думку, мала куштувати їх популістські промови та вдовольнятися черговими намальованими цифрами покращення, про які звітували під час прийняття місцевих бюджетів та програм соціально-економічного розвитку.

Революція? Де?!

Ярема Галайда

Бурхливі події в Києві останніх місяців стали знаковими і важливими для України. Позбавлений жодного сенсу і розумних пояснень розгін Євромайдану 29 листопада 2013, висвітлив повний відрив влади від дійсності, втрату нею, через довгу і повну безкарність, відчуття самозбереження і не розуміння поточного стану речей в країні. Влада виявила повний кретинізм, дурість і неспроможність вірно оцінювати ситуацію.

Здавалося б, будь-який, хоч трохи притомний політик, мав би взяти до уваги, що в результаті його безглуздих реформ, в країні загострилася економічна та політична обстановка, надзвичайно зросла в народі симпатія і підтримка радикальних напрямків, рухів, партій і громадських об’єднань. Різко знизилася і без того не висока довіра до правоохоронних органів, які вже напряму звинувачують у продажності і корупції. За один тільки 2013 рік Україною прокотилася хвиля протестів проти протиправних дій міліції. Було їх аж 333 – мало не по одному на день. Про що це говорить? Народ не довіряє і ненавидить правоохоронні органи, вважає їх не за свого захисника, а за ланцюгового пса режиму, а то і просто за чергове бандитське угрупування. Якщо ж додати сюди кількість суто політичних протестів, падіння підтримки у населення партії влади та її сателітів, невдоволення дурнуватими реформами, глибоке розчарування і обурення фактом не підписання угоди про Асоціацію з ЄС, то у влади не мало б залишитися жодних ілюзій щодо наслідків таких дій, як брутальний розгін мирної демонстрації.