Квіточки.

Ярема Галайда

Літо 2015 року, «Дозор». Хлопці риють окопи і тягають колоди на бліндаж.

Стою на дорозі, чухаю потилицю в роздумах, куди ж приткнути СПГ.

Зі мною командир відділення ПЗРК Віталік і наш сусід з права, заступник командира 4 роти 93-ї бригади Тандем - здоровило-галичанин до пояса голий, з причини спеки. В руках у нього була цифрова рація Моторола:

- Та чого тут метикувати? Осьо ж окоп для пезееркашників! В нього і тули. Все одно, тут хіба горобці літатимуть. Ги-ги!

- Та тут таке діло...

Договорити не дав Рагнар. Він саме підійшов зі шкафоподібним, колишнім старшиною-спецназівцем Котом, який був у нас на всі руки майстер, але найбільше він полюбляв розвідку.

Ми - січеславці

Ярема Галайда

Да, єсть у нас, січеславців, потяг до такого собі містечкового сепаратизму чи що. 

Це у нас від часів прадавніх. 

Ще з часів, мало не скіфських, вічно наші степи вабили до себе всіх волелюбних та незалежних, розбишак та лицарської вдачі людей. І всіх степ наш вічний привітно зустрічав, давав волю і славу, але й плату брав за ту волю криваву. І ворогів гідних, а не слинявих та роскошами розбещених, бо тільки над гідним ворогом перемога давала справжню Славу.