Ярема Галайда
Бурхливі події в Києві останніх місяців
стали знаковими і важливими для України. Позбавлений жодного сенсу і розумних
пояснень розгін Євромайдану 29 листопада 2013, висвітлив повний відрив влади
від дійсності, втрату нею, через довгу і повну безкарність, відчуття
самозбереження і не розуміння поточного стану речей в країні. Влада виявила
повний кретинізм, дурість і неспроможність вірно оцінювати ситуацію.
Здавалося б, будь-який, хоч трохи
притомний політик, мав би взяти до уваги, що в результаті його безглуздих
реформ, в країні загострилася економічна та політична обстановка, надзвичайно
зросла в народі симпатія і підтримка радикальних напрямків, рухів, партій і
громадських об’єднань. Різко знизилася і без того не висока довіра до
правоохоронних органів, які вже напряму звинувачують у продажності і корупції. За
один тільки 2013 рік Україною прокотилася хвиля протестів проти протиправних
дій міліції. Було їх аж 333 – мало не по одному на день. Про що це говорить?
Народ не довіряє і ненавидить правоохоронні органи, вважає їх не за свого
захисника, а за ланцюгового пса режиму, а то і просто за чергове бандитське
угрупування. Якщо ж додати сюди кількість суто політичних протестів, падіння
підтримки у населення партії влади та її сателітів, невдоволення дурнуватими
реформами, глибоке розчарування і обурення фактом не підписання угоди про
Асоціацію з ЄС, то у влади не мало б залишитися жодних ілюзій щодо наслідків
таких дій, як брутальний розгін мирної демонстрації.
