І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

неділя, 12 січня 2014 р.

Революція? Де?!

Ярема Галайда

Бурхливі події в Києві останніх місяців стали знаковими і важливими для України. Позбавлений жодного сенсу і розумних пояснень розгін Євромайдану 29 листопада 2013, висвітлив повний відрив влади від дійсності, втрату нею, через довгу і повну безкарність, відчуття самозбереження і не розуміння поточного стану речей в країні. Влада виявила повний кретинізм, дурість і неспроможність вірно оцінювати ситуацію.
Здавалося б, будь-який, хоч трохи притомний політик, мав би взяти до уваги, що в результаті його безглуздих реформ, в країні загострилася економічна та політична обстановка, надзвичайно зросла в народі симпатія і підтримка радикальних напрямків, рухів, партій і громадських об’єднань. Різко знизилася і без того не висока довіра до правоохоронних органів, які вже напряму звинувачують у продажності і корупції. За один тільки 2013 рік Україною прокотилася хвиля протестів проти протиправних дій міліції. Було їх аж 333 – мало не по одному на день. Про що це говорить? Народ не довіряє і ненавидить правоохоронні органи, вважає їх не за свого захисника, а за ланцюгового пса режиму, а то і просто за чергове бандитське угрупування. Якщо ж додати сюди кількість суто політичних протестів, падіння підтримки у населення партії влади та її сателітів, невдоволення дурнуватими реформами, глибоке розчарування і обурення фактом не підписання угоди про Асоціацію з ЄС, то у влади не мало б залишитися жодних ілюзій щодо наслідків таких дій, як брутальний розгін мирної демонстрації.