І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

середа, 4 січня 2012 р.

Битва на Ворсклі.



 Ярема Галайда

Великий князь Литовський, Руський і Жемайтійський
Вітовт Великий
            Історія України часів після монголо-татарської навали довгий час залишалася білою плямою для більшості українців. Тільки зараз вона починає поступово виходити на світло з тіні століть. Московська, а потім і Радянська, історіографія старанно обходила, замовчувала, а найчастіше, по просту перебріхувала цю бурхливу, драматичну і героїчну пору в історії українського і білоруського народів.
Причина ж такої підлості полягає в тому, що саме в цей час народи Литви (теперішня Білорусь), України-Русі, Польщі вели непримиренну, виснажливу боротьбу з монголо-татарськими загарбниками і вийшли з цієї боротьби переможцями. Московія ж, підкорившись поневолювачам і прийнявши ганебне ярмо рабства, довгий час залишалась осторонь від цієї епічної битви, а якщо й приймала в ній хоч якусь участь то, найчастіше, на боці завойовеиків.
Пізніше – у XVIIIXIX ст. - московська історіографія всю заслугу подолання так званого монголо-татарського гніту привласнила собі, а тому всіляко замовчувала і боротьбу Данила Галицького і його нащадків, і переможні походи проти ординців литовсько-руських князів, і свою підлу співучасть у злочинах ординців. Приховували москвини, нарешті, і той факт, що на час Куликовської битви (достовірність якої так ніхто й не довів), яку москвини називають однією з перших спроб визволення Московського князівства з під татарського ярма, Україна, з допомогою Литовського князівства, вже шістдесят років як позбулася влади монголів.