Пара заміток про кампанію цькування Правого Сектора

heshilao

Полковник Дмитро Ярош - майбутній Гетьман України

Кампанія чорніння проти Правого Сектора:

По-перше, це зразок психозу «обивателя», накрученого дуже кмітливими політтехнологами, і їх методи викликають науковий інтерес і цікавість.

По-друге, це приклад контр-революції і удару у відповідь «системи».Одразу скажу, що я не психіатр, не доглядальниця и лікувати людей від навіюваності і короткозорості не збираюся, тож просто ділюся спостереженнями:

Одна з найнахабніших маніпуляцій, обрана за принципом «чим жахливіша брехня, тим більше в неї повірять» - це розповсюдження «вкидів» про те, що Правого Сектора взагалі не було на Майдані, або ж він десь там відсидівся …

Це використання відомого прийому з маніпулювання масами, який полягає в тому, що якщо 100 людей починають викладати перебіг події в одному ключі, то іншим людям (навіть очевидцям), починає здаватися, що так воно і було, а їх власні уявлення (чи спогади) затираються.

Опозиціонери чи колаборанти?

Ярема Галайда

Свободівці і Регіонали вже разом веселяться

Може когось і здивує питання, винесене у заголовок цієї статті, але нині воно стало, як на мене, надзвичайно гостро.

Поштовхом для розгляду цього питання стала моя бесіда, чи дискусія, з моєю дружиною - жінкою розумною і проникливою, яка може іноді так чітко поставити наголос, що предмет обговорення раптом постає різко і гостро окресленим, наче голим, без усіляких прикрас і витівок. Слова ж якось одразу набувають свого первісного значення і вже не допускають двозначності…

Власне, дискусія точилась у моєї жінки на роботі, а мене використали замість такого собі довідника, а потім повідомили про висновки, зроблені в підсумку обговорення. І все це по телефону…

Погляди моєї дружини на політичні події останніх років мені достеменно відомі і тому перебіг дискусії приблизно я собі можу уявити. Вона вже давно вважає, що років так із п’ять суперечності між владою (а точніше, «політикумом») і народом зайшли так далеко, що пора надати, нарешті, слово «Товаришу Маузеру».

Мирослав Симчич - Рука божої кари

Початок січня 1945 року відзначився тим, що в Карпатах воїнами УПА, було знищено зведену дивізію НКВС разом з її командувачем – генералом, Героєм Радянського Союзу, Сергієм Дергачовим. Своє «геройське» звання і генеральські погони цей енкаведист отримав не за героїзм в боях з німецькими фашистами, на фронті цей «герой» не був і дня, а за активну участь у організації і здійсненні депортацій чеченського та інгушського народів у лютні – березні 1944 року і кримсько-татарського народу в травні того ж року. В Карпати від прибув зі своїм 256 конвойним полком для виконання тих самих злочинів, які він здійснив на Кавказі і в Криму. Та не так сталося як гадалося… Тут «геройські вертухаї» зіткнулися не з дітьми, жінками і старими, яких нікому було захистити, а з Українською Повстанською Армією і  з одним з легендарних її старшин – сотником Кривоносом (Мирославом Симчичем).