І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

вівторок, 3 березня 2020 р.

Як нам не повторити помилки Бабека.



Ярема Галайда


Колись давно - навесні 836 року - десь в Ірані стояв на березі стрімкої гірської річки полководець і ватажок повстанців хуррамітів Бабек.
Він спостерігав, як через цю річку переправляються його вороги - араби під командуванням нового  воєначальника Афшина (взагалі то його звали Хайдар ібн-Кавус ель Афшин), согдійця на службі у халіфа Мутасіма.
Справа в тому, що Бабекові люди понаставили на переправі пасток, а хитромудрий Афшин їх виявляв, пускаючи попереду війська гарбу, завантажену камінням.
Дивлячись на це, Бабек, який теж був далеко не дурень, сказав слова, які закарбувалися у пам‘яті його соратників і були пізніше записані іншим мудрецем Вакідом ібн Амр Тамімі у епічній праці «Акбар Бабек» і які звідти запозичили не менш шановані вчені мужі Ібн аль-Надін та аль-Масуді.

«Цю змію треба різати на шматки!» - так сказав Великий Бабек, який 20 років протистояв величі могутнього арабського Халіфата і посрамив багатьох відомих і славних воєначальників халіфа, розбивши їх у численних битвах.
Всі зрозуміли значення тих слів: цього ворога треба бити по частинах.


Одна біда!
Сказати то він сказав, а от сталося все з точністю до навпаки.
Саме Афшин зумів дочекатися поки військо Бабека почне розділятися в пошуках поживи, поки його люди не почнуть розбрідатися у розчаруванні своїм лідером і розгромив його по частинах. Самого ж несамовитого ватажка він загнав далеко в гори і обложив у неприступній фортеці Бадз.
Яку і взяв у серпні 837 року.
Бабека, який зумів втекти з Бадза, разом з сім‘єю і братом Абдаллахом заманив у гості, а потім схопив і видав арабам його давній друг і союзник князь Арцаха Сахл Смбатян.

Довгенький екскурс получився.

Ось про що я.

Московія - це «змія, яку треба різати на шматки.»

Та тільки саме Московія, подібно до Хайдара ібн-Кавуса аль-Афшина, рубає Україну.
Ми вже давно забули, що наш головний спільний ворог аж ніяк не наш сусід чи, що ще гірше, наш побратим, з яким ми разом викладаємо 2 березня один і той самий ролик зі співом славня під ОДА в 2014 році.

Не зелебобіки, не порохоботи і не біложупанники вороги України!
Ворог України це той, хто сіє поміж нами розбрат і взаємну неприязнь.
І знаходиться цей ворог не в Київі, чи в Одесі, чи Дніпрі, чи в Харкові.
Він сидить у Москві.

Ми маємо сіяти розбрат і чвари у стані ворога, а не у власній хаті точити ножа на власного брата.

Бо заженуть нас, як Бабека з його хуррамітами, десь у сині гори і виріжуть до ноги, а любі союзнички, аби не сваритися з могутнім сусідом, видадуть нас, як Сахл Смбатян свого сердечного друга.

Ми маємо нацьковувати татарів на башкірів і московітів. Пітерців на москвичів. Всім цим калмикам, бурятам, якутам, мері, ерзі, пермякам та і самим московітам ми маємо доводити, що вони гноблені Кремлем, колись вільні люди і вони мають повстати проти гніту.
Буряти мають їхати воювати не на Донбас, а в «Середню полосу Росії».

Підбурювати бунти в армії, викохувати пацифістські настрої в московітському суспільстві.

Провокувати срачі між «природніми» козаками і «ряженими». Будити українство в кубанцях...

Щоби Московія дійсно розвалилась треба щось робити. Сама вона навіть на глиняних ногах стоятиме ще довго і крові нам поп‘є, будь здоров скільки.

А ми зайняті самознищенням і взаємним поборюванням, плекаємо ненависть одне до одного, при цьому, свято віруючи, що вганяючи ножа в спину такому ж українцеві, як ми самі, ми чинимо акт неабиякого патріотизму.

Маячня!

Ми, голі-босі, погано озброєні і паршиво вишколені, обламали колись роги москововні, яка нині тільки мріє про «три дні до Київа, три тижні до Львова»!

А зараз, своїми сварками гробимо те за що стояли на Майдані і за що воювали.

Мріємо про доброго царя-батюшку, замість вершити історію власними руками.