І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

субота, 7 березня 2020 р.

Давайте без популізму.


Ярема Галайда

 
В обчєм мене вкурвило троха.

Давайте без популізму. 

Давайте прагматично. 

А ще без істерик і упередженості.
Одне з гасел «нікапітулянтів» - «Мир через перемогу». 
Відмінне гасло.
Прекрасно! 
Уявімо, що Зеленський з 95 кварталом пішов чи їх пішли. 
Замість них прийшов хтось, хто за мир через перемогу. У мене питання, цілком прагматичне: Як цей діяч і суперпатріот збирається добувати мир через перемогу?
Як він збирається відвойовувати Донбас, якщо самі ж нікапітулянти говорять, що на кордоні стоїть 80000 московітського війська? Молитвами? 
Як він, без флоту, і з роздовбаною, застарілою авіацією, збирається відвойовувати Крим? Як?! Шапками закидає?
Що, взагалі, вважати перемогою? Відвоювання своїх територій і вихід на кордони 2013 року чи розгром Московії зі взяттям Москви і виходом на Волгу і Кавказ? 
Замість притомної відповіді, я чую лишень смішки, кпини, звинувачення у дурості і недостатній патріотичності. А як на мене, то це питання життя і смерті України.
Досить вже популістичних балачок і хіханєк-хаханєк. 
Давайте програму дій, а не голосіння «Україна гине!!!»
Колись давно я писав про те, що несвоєчасність - головний ворог попередньої влади. А один ворожий класик говорив: «Гасла мають бути своєчасними»
«Армія! Мова! Віра!», наприклад, прекрасне гасло, але несвоєчасне. Його треба було висувати ще у 2014 році, тоді, на піку патріотичного і національного підйому, воно лягло би в душу кожному і консолідувало б Націю, але ж ні, тоді носилися з ідіотським, беззубим «Єдиная Страна».
А так гасло, яке могло стати ідеологічною стовпо-стіною, сприйнялося, як чергове передвиборче загравання з правою частиною електората.
«Не вірю!», - вигукнув той електорат і не пішов, у більшості своїй, на вибори.
От і зараз, коли чую прекрасне гасло: «Мир через перемогу», який взяли на озброєння наші «нікапітулянти», розумію, що несвоєчасність гасла, як на мене, робить його чисто популістським базіканням.
Прості питання:
Як і чим вельмишановні пани збираються здобувати мир через перемогу? Що вони вважають перемогою? І що радикально зміниться, якщо пан Зеленський піде у відставку, і, уявімо неймовірне, пан Порошенко знову стане Президентом?
Але ці питання заганяють у глухий кут і доводять до сказу всіх, хто говорить про мир через перемогу.
Де відповідь на них? 
Своє небажання відповідати на ці питання нікапітулянти прикривають недолугими кпинами, смішними погрозами, безґлуздими звинуваченнями.
Не знаєте відповідей? То так і скажіть. 
Не треба пузиритися. Незнання - це нормально.
Питання ставляться не для того, аби когось загнати в куток чи принизити, а для того аби ви над ними просто замислились, чисто для себе.
Я, наприклад, собі вже давно на них відповів. 
Я хочу почути не лемент, а позицію прагматичних, відповідальних людей, які чітко знають і усвідослюють, що вони роблять.
Самі звинувачуєте прибічників пана Зеленського у їхньому «аби не Порошенко», а самі так само керуєтесь принципом «аби не Зеленський».
Ніхто не ставить перед собою питання: А далі що?
Повторюся.
Припустімо, що завтра сталося щось екстраординарне і пан Зеленський пішов. Ну добре-добре, сталось щось, взагалі, із ряду геть і наші фейсбучні мрійники та крикуни на чолі з пані Марусею, пані Фединою та пані Чорновол, піднялися і змели злочинний режим.
Припустимо, що Ху*ло чи то захворів, чи то засидівся у сауні з Кабаєвою, прозівав весь цей двіж і не встиг зреагувати. 
Все! Влада в руках тих, хто мріє про мир через перемогу.
Іііі? 
Наступного дня наступ, само собою, успішний? Да?
А пупок не розв‘яжеться?
Особливо замиловують базікання деяких публічних орденоносців, які колись писали цілі саги, як вони разом з комбригом, вразумляли дурненьких солдатиків, що наступати на Донецьк не можна. Тепер, ти ба, раптом возгорівся войовничим поривом. 
Ну воно і зрозуміло. Одна справа - наступ, коли ти цілком ймовірно сам візьмеш в ньому участь і зовсім інша, коли ти в тилу і вірогідність штурмувати ворожі укріпрайони тобі мало загрожує. Втрати у 3000 чоловік (чого саме 3000, хтозна) вбитими тебе вже не так лякають.
Флота нема, снарядів великого калібру для артилерії нема, запчастин для бронетехніки нема, суспільство вже давно розкладене пацифізмом і пораженськими настроями, авіація застаріла, офіцирів дефіцит страшний, у військах некомплект особового складу... чим і як йти у наступ?!
Україні потрібна передишка!
А це, як би це погано не звучало, але мир за будь-яку ціну. Чи, хоча б, перемир‘я.
За час миру треба провести тотальне переозброєння, набудувати нових і переобладнати старі військові заводи, створити запаси палива, боєзапасу, харчів, обмундирування, спорядження, медикаментів, насити війська технікою, мобілізувати суспільство, мілітаризувати його, виховати і підготувати кадри для майбутньої війни. Щоби флотські офіцерики, наприклад, не здавали кораблі без бою, а билися до оскаженіння за кожну милю водного простору, за кожен міліметр палуби свого судна.
А для переозброєння нам потрібна промисловість, нам потрібні гроші, які ми зараз мільярдами палимо у воєнній топці. Нам потрібно, в буквальному сенсі, ВИРІЗАТИ ДО НОГИ корупцію в усіх ешелонах влади.
Нам потрібні надійні і щедрі союзники, а не ота вічно занепокоєна отара бургерів і ліберал-марксистів. Тож, нам доведеться підтримувати і створювати, там, де нема, лобістські групи в іноземних парламентах. Якщо доведеться, впливати на вибори. Саме так!
Нам треба буде розхитувати пропагандою і диверсіями нашого ворога Московію.
Тож, будь-який притомний глава держави, хоч як би він не старався, змушений буде вирішувати саме ці проблеми, а не кидатиметься наосліп у здобування миру через перемогу.
І от нічого, хоча би приблизно такого, я і близько не бачу у наших нікапітулянтів.
Зате бачу нацьковування українців одне на одного, сіяння ненависті, розбрату і ворожнечі в суспільство, зверхнє, хамське і нешанобливе ставлення до українського народу, а ще, не побоюся цього слова, насадження недовіри і зневаги до влади і командування армії.
Так, вельмишановне панство, ми не переможемо ніколи,