Ярема Галайда
Да, єсть у нас, січеславців, потяг до такого собі містечкового сепаратизму чи що.
Це у нас від часів прадавніх.
Ще з часів, мало не скіфських, вічно наші степи вабили до себе всіх волелюбних та незалежних, розбишак та лицарської вдачі людей. І всіх степ наш вічний привітно зустрічав, давав волю і славу, але й плату брав за ту волю криваву. І ворогів гідних, а не слинявих та роскошами розбещених, бо тільки над гідним ворогом перемога давала справжню Славу.
Скіфи, сармати, ґоти, кімерійці, гуни, уличі, печеніги, авари, половці, бродники, чорні клобуки... все це квітло, мішалось, відмирало, залишало свій буйний слід у нашій крові.
От і не дивно, що тут, в цих степах, розлилась свого часу і козацька вольниця.
Вивчайте історію славного Війська Запорізького Низового.
Та ніколи не корилися вони нікому. Завжди гнули своє, завжди з ними клопоту мали повні роти і польські королі з королятами, і славні гетьмани, і московські царі.
І за нового часу саме тут гуляли непокірливі Григор'єв та Махно!
АЛЕ!
Саме в наших степах народились і основоположники українського націоналізму. Ідеї єдності і соборності всіх українців під одним древнім княжим Тризубом.
Саме козацький устрій та бойова традиція з їхніми соколами, кошами, куренями та сотнями, стали пізніш взірцем і для усусів, і для армії УНР, і для упівців.
Кожен, хто хоч трішки вважав себе українцем, тягнувся до козаччини, до її бойової слави.
Ооооо! Слава - це ж як мед, як найвища насолода для кожного воїна. Слава предків, слава світлої зброї, слава воїна, та будь-яка слава для нас - і нагорода, і згуба.
Любимо ми її більше за все!
Але волю більше. Все за неї віддамо і підемо здобувати славу.
І не від Брєжнєва йде ''Кадровград'', як називали Дніпро за совка серед кремлівської братії.
Все набагато древніше.
Люди у нас такі з покон віку. Не можемо ми під ярмом. Нам або війна, або верх над усіма, аби не під кимось.
От звідки наша тяга до незалежності і лідерства, от чому наші земляки завжди пробивалися в начальство.
Це вроджене.
Бойовий дух і прагнення зверхності і волі.
І от тому, до речі, я - за Січеславську.
Це абсолютно про нас. Це найточніша констатація нашого духу.
Саме в Січі та її славі - коріння теперішньої Слави Дніпра.
