І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

понеділок, 2 червня 2014 р.

Священна війна української нації



Доба, яку ми звикли називати Першими визвольними змаганнями, потребує сьогодні нового історичного прочитання. Багато хто звик говорити про ті криваві роки переважно в сумних інтонаціях переможених і принижених. Нам часто нав’язують народницький (або ж "націонал-демократичний”) варіант української історії, де вся наша історія описується як серія постійних поразок, а мазохізм намагаються представити як основу нашого національного характеру.
Така убога теорія призводить до того, що все героїчне та войовниче свідомо з української історії прибирається, натомість поразки смакуються і перетворюються на "опорні точки” нашої історії.

На прикладі Перших визвольних змагань ми бачимо багато цікавого. Ми бачимо болісний крах ілюзій не одного покоління інтелігенції, яка витала в імпотентних фантазіях про мирне співіснування націй та про українську автономію в складі "демократичної Росії”. Ми бачимо провал усіх сподівань на будь-яку зовнішню допомогу Україні. Ми бачимо криваве варварство більшовицької Росії. Ми бачимо підступний ніж у спину нашій нації, яку їй встромила хитра Антанта, знищивши Західно-Українську Народну Республіку, озброївши скажених українофобів з російської білогвардійщини та заборонивши продавати навіть ліки оточеній та обезкровленій Українській Народній Республіці.
Ми бачимо зраду псевдоеліти, яка була неспроможна дорости до рівня, до якого вже доросла вся українська нація. Ми бачимо, що в тій війні українці воювали проти всіх. Проти Красної і Білої Москви, проти Польщі, проти Антанти, проти решти дрібніших хижаків, які рвали Україну на шматки.
Це була наша Священна війна – війна проти всього світу. За саме життя нації, за її право повернутися в світову історію після століття сну.
Українці програли цю війну, хоч билися як навіжені. Хоч кілька разів були близькі до перемоги, але убогість політиканів, постійна відсутність в них готовності іти до кінця, жаги помсти, призвела до того, що ця перемога вислизала з рук в останні миті.
Перші визвольні змагання показали, наскільки трагічною є відсутність у нації справжньої еліти, готової брати на себе відповідальність і право вести за собою мільйони. Саме убогі, міщанські за світоглядом люди біля керма УНР привели її до поразки. Посередні літератори, престарілі кабінетні науковці, цинічні популісти, боягузливі "реальні політики” – на такому людському матеріалі справжню еліту не створиш! Фанатики, волюнтаристи, безжальні молоді романтики – ось кого не вистачало серед тогочасної еліти! Хоч би з десяток таких несамовитих на самій горі – й справу було б зроблено! Тотальна українська реконкіста була б переможною!
Війну, в якій проти тебе весь світ, програвати не соромно. Особливо, якщо ти не капітулював, не піднімав білого прапора, а натомість підняв бойовий прапор, на якому написано "Воля України або смерть!”. Євген Коновалець в полон не здався, так само як і Юліан Головінський, Микола Міхновський, Аверкій Гончаренко, отаман Чорний Ворон. Так само як не здалися ворогам тисячі і тисячі інших, відомих і невідомих, для яких війна за Україну проти всього світу тривала ще довгі десятиліття.
Доба 1917-1922 років залишиться в нашій пам’яті не завдяки політичним нікчемам типу Винниченка і ко та їх пустопорожніми писульками, а феєрії національно-визвольної боротьби, в якій етнографічна маса переплавлювалась у націю, як "залізо в сталь”. Вуличні бої в зимовому Києві, влаштоване Січовими Стрільцями безжальне придушення українофобського заколоту на заводі "Арсенал”, легендарний Запорізький корпус армії УНР, який розірвав у клоччя не одну ворожу дивізію, тріумфальний Кримський похід Болбочана, блискавичний Листопадовий переворот у Львові, Чортківська офензива Української Галицької Армії, відплатний жовто-блакитний терор, який влаштували кривавим червоним окупантам гайдамаки Холодного Яру та інші українські повстанці по всій Україні.
Найкращі люди зробили необхідні висновки з тієї війни. УВО, ОУН, а потім і УПА – ось найкращий висновок, який тільки міг бути зроблений з Війни України проти всього світу.
Справжня еліта, яка веде за собою воюючу націю – тільки завдяки цьому ми вийшли з ХХ століття переможцями! Ми втрималися в цьому бурхливому океані на плаву, не дивлячись на жодні шторми, які вже опустили на дно історії багатьох. Але не нас.
Сьогодні перед нами стоять завдання, схожі з тими завданнями, які стояли перед Україною в ті роки. Формальне "державотворення”, яке веде нас до прірви, чи повноцінна національна та соціальна революція, яка зможе вивести Україну в світові лідери? Постокупаційна олігархічна псевдоеліта чи нова національна еліта? Українські націоналісти вже знають відповіді на ці питання, лишилося втілити їх в життя.
А потім, в новій націоналістичній Україні, спогад про нашу Священну війну 1918-1922 років буде постійним нагадуванням про велич нашої нації, яка прийняла виклик і довгі роки воювала проти всіх. За себе і своє священне право на власний тріумф.


За матеріалами ресурсу «Правая Одесса»