Трагедія у Фукусімі знову поставила світ перед вибором: відмовитися від ядерної енергетики чи продовжувати нею користуватися. Ця тема стала предметом жвавого обговорення у міжнародній і вітчизняній пресі. Але особливо гостро стоїть це питання перед Україною.
Відомо, що більшість електроенергії в нашій державі виробляють саме на атомних електростанціях, більше того, частину «надлишкової» електроенергії ми експортуємо. Тобто, ядерна енергетика є одною з найважливіших галузей української економіки. Відмовитись від неї ми не можемо і не повинні, принаймні, у найближчі роки і десятиліття. То як нам вберегти її і себе від можливих потрясінь і катастроф? Як убезпечити АЕС від аварій і нас від їхніх наслідків? Як їх не допустити? І взагалі, чи можливий сценарій Фукусіми у нас в Україні?
Щоб знайти відповіді треба, насамперед, з'ясувати причини і обставини аварій на Чорнобильській АЕС і на Фукусімі.
Як не дивно, причиною обох аварій стала одна й та сама обставина: знеструмлення приводів водяних насосів системи охолодження реактора. В Чорнобилі, як відомо, це було зроблено примусово під час «експерименту», а на Фукусімі до цього призвела хвиля цунамі, викликана небувалим землетрусом. Стихія зруйнувала і змила лінію живлення насосів, персонал японської АЕС зумів запустити дизельний генератор і перейти на резервне живлення, але несподівано їм довелось пережити удар нової хвилі цунамі, який вивів з ладу генератор. І все пішло так само як і у нас в Чорнобилі.
Аналіз аварій на Фукусімі і в Чорнобилі наочно показав, що енергопостачання водяних насосів системи охолодження реакторів виявилися «ахіллесовою п’ятою» всіх АЕС, незалежно від проекту. І ось тут ми підходимо до головного питання: А чи можливе в умовах України повторення сценарію Фукусіми?
На жаль, відповідь категорична: - МОЖЛИВЕ!!! І навіть, майже, з повним співпадінням. А найголовніше те, що джерело небезпеки знаходиться практично під боком, всього лише за півтори сотні кілометрів від Дніпропетровська. Просто посеред однієї з найбільш густо заселеної частини України. Це джерело – шість ядерних енергоблоків найбільшої в Європі Запорізької АЕС.
Вона розташована на самісінькому березі Дніпра, її стіни мало не омиваються його водами. Навпроти, на протилежному березі Славутича, стоять міста Нікополь, Орджонікідзе, Марганець, безліч великих і малих сіл і селищ. У безпосередній близькості знаходиться Запоріжжя.
А в Запоріжжі знаходиться стара гребля Дніпрогесу, яка вже відслужила своє. За останні роки вже списані тисячі і тисячі сторінок тексту статей, доповідей, звітів про аварійний стан цієї гідротехнічної споруди, про ту величезну шкоду, що вона завдає екології Дніпра і його басейну. Тіло греблі приховує в собі безліч великих і малих тріщин, найбільша з яких має 400 (!!!) метрів довжини і майже 4 (!!!) метри ширини – “подарунок” маршала Будьонного, який влітку 1941 року, намагаючись зупинити наступаючі німецькі війська, наказав підірвати Дніпрогес.
Тоді мешканці Запоріжжя і Нікополя вже випробували на власному досвіді руйнівну силу степового цунамі. Тоді загинуло кілька тисяч цивільного населення. Хвиля докотилася аж до Очакова затоплюючи все навкруги, змиваючи села і містечка, мости і переправи. В одному тільки Нікополі на берег викинуло більш як 2 000 (!!!) трупів. Крім жертв серед мирного населення, через цей злочин загинули у дніпровських плавнях безліч червоноармійців, що там тримали оборону. Вони частково потонули, а частково були знищені гітлерівцями, не маючи шляхів і часу для відступу. При чому німцям не було завдано жодної шкоди, бо, в момент підриву греблі, вони ще не дійшли до берегів Славути.
А уявіть якщо таке (руйнування греблі) станеться зараз… Хвиля майже 30-ти метрової висоти впаде на вигин берега, на якому розташувалася Запорізька АЕС і змиє лінії живлення насосів системи охолодження. Вибухнуть всі енергоблоки. Та навіть, якщо персонал таки зможе перейти на аварійне живлення, будуть ще й друга, і третя, і четверта хвилі, бо вище Дніпрогесу збудований цілий каскад водосховищ і ціла система гребель і шлюзів. Руйнування хоча б однієї з них може призвести до катастрофи, порівняно з якою Чорнобиль і Фукусіма стануть просто дитячими забавками. Всією Наддніпрянщиною від Києва і аж до самісінького Криму прокотиться серія цунамі. Ми маємо всі шанси пережити потоп біблейського розмаху і масштабу.
І всі ці хвилі всією своєю потугою можуть ударити по Запорізькій АЕС. Та, зрештою, достатньо й однієї. Скільки треба резервних генераторів? А хто може дати гарантію, що персонал станції зможе вчасно їх запустити? А хто закладе свою голову на те, що перше ж цунамі не знищить всі їх одразу?
Гадаємо, уявити масштаби трагедії не важко. Особливо, якщо взяти до уваги повністю зруйновану, за роки злочинного розкрадання України, систему цивільної оборони, безпорадність і недостатність ресурсів МЧС, знищення армії і втрату будь якого досвіду і матеріальної бази, які б допомогли швидко ліквідовувати наслідки техногенних і природних катастроф. В таких умовах швидка евакуація маси населення з зони лиха не можлива. Наслідком стане паніка, яка з певністю може потягнути за собою сотні тисяч людських жертв.
Небезпека спонтанної, непередбачуваної руйнації греблі Дніпрогесу зростає що дня, що години… Звичайно, великі землетруси, подібні до японського, нам не загрожують, але зношеність і поганий догляд роблять свою справу. Зараз навіть порівняно невеликий землетрус може розвалити греблю. Достатньо аварії якогось некерованого судна, падіння літака, вибуху бензовозу на гребені греблі і ми з вами гарантовано можемо стати жертвами небаченого катаклізму. Воістину, ми ходимо по лезу бритви і щомиті наближаємося до безодні.
Але це сценарії випадкового руйнування. А, крім того, зараз, у часи повного політичного і управлінського хаосу, цілком можлива диверсія чи саботаж проти Дніпрогесу.
Одним з виходів для запобігання у майбутньому катастроф, подібних до Чорнобильської і на Фукусімі в Україні, може бути тільки ліквідація каскаду водосховищ і гребель на Дніпрі, насамперед, Дніпрогесу. Для цього має бути прийнята Державна програма захисту Дніпра і річок його басейну, яка стане складовою частиною програми захисту ядерної енергетики України. Тим більше, є достатньо програм і обґрунтувань економічної та екологічної доцільності такого кроку, висунутих цілим рядом громадських і екологічних організацій. Саме такий крок убезпечить нас від ядерного катаклізму і значно покращить ту катастрофічну екологічну ситуацію, що складається в усьому Подніпров’ї, збільшить на сотні тисяч гектарів площу родючих ґрунтів, зробить Січеславщину і Запоріжжя «туристичними Мекками» Європи завдяки відкритим порогам.
Писаревський Олександр
Якуба Юрій
