Дитячий потяг

Ярема Галайда

У нас якийсь, просто, потяг до того, щоби не вестись на провокації і до очікування безмежної халяви.

Дитячий якийсь потяг.

Однією з головних розваг Майдану був пошук і здача ментам різноманітних «провокаторів». Як не видали ПС не розумію. Мабуть тому, що кишка затонка була. От тих, хто послабіший був, тих ще й побили перед тим, як здати.

Оці: «Не робіть картинку для Москви!» і «Не ведіться на провокації!» задовбало в пень.
Навіть, коли стріляти почали і тоді ще волання стояло, що не можна переходити до насильства.
Хе! Зараз ці «какбичєвонєвишло» такими героями порбились: огогого!
Ну і якесь містичне очікування допомоги з Заходу.
Мало не в ноги падали кожному іноземцю, який на Майдан приїздив: «О! Тепер точно Янека нагнуть! Щас порішають!»
Порішали, - ага, - на сто трупів нарішали. Тільки тоді дотумкали, що без кулаків і зброї діла не буде.

Крим віджимали коли, розвелася купа патріотичних плакальщиків і таких ото захоплених бабульок: «От які ми, українці, молодці! Московіти і так нас провокують, і так, і Крим вже віджали, а ми не ведемося! Не даємо війну почати!»
І знову ж, давай чекати допомоги Заходу: «Захід не визнає! Це ж порушення меморандуму! Оно зараз в Чорне море, - чули, нє? - ескадра американська йде з авіаносцем! Там літаків - тьма! Хана Ху*лу! Аквамайдан, йопта!»

На Донбасі двіж, добробати, добровольці в ЗСУ, тероборони: «Дайте зброю!»

Одразу мемчики всякі бл&дські пішли: «Головні ознаки вишиватника - це вишиванка, по ділу і без діла, і хворобливе бажання воювати з Росією!»

Забули, да?

А мені добряче це паскудство запам‘яталось.
Нє, ну тепер вони всі проти капітуляції, а тоді на руках висли: «Правасєкі - ета же бандіти! Ані правоцируют вайну! Ви хатітє полнамасштабнава вторженія? Так нас парвут адной авіациєй!»

Тепер читаю тих самих писак і охрініваю, реально: «Ердогаша, сокол  наш ясний! Покажи етому Зєлє, как с Ху*лом ґаваріть нада!»

А потім почалось: «От нафта подешевшає і Ху*лу хана! Точно вам кажу не протримається й півроку!»

«Та! Московіти вже половину золотого запасу на підтримку рубля пустили! Ще місяць-два і капець мєдвєпутам!»

«Ви чули?! Амери сланцевий газ відкопали і родовища свої нафтові розконсервували! Ооо, це ж точно аби нам помогти і Ху*ла завалить. Зуб даю!»

«Оце свезло, так свезло! Лапьожники Боінга завалили! Тепер їх вся Європа рватиме! Санкціями задушить! Клааас! А може і війська до нас заведуть!»

«Яка війна?! Ви що?! Куди наступать?! Що?! Дебальцеве здали?! Та де вам знати, що там за обстановочка?! Геній наш краще знає, що робить! Зараз як домовиться з піндосами чи з Меркель і Всьо! Кінець війні!»

«Чули?! Нам Джавєліни дають! І 250 лямів! Америка за нас горою! І що, що 30 штук? І що, що 200 ракет? Московіти зараз обіссються, а там миротворці і все таке!»

Зараз от з Ердогана нового месію ліплять!
«Все! От зараз турки як наваляють московітам! Что ти?! До Москви дійдуть, а у нас базу поставлять. Точно вам кажу! От який у нас союзник! І безпілотники, і флот у п‘ять разів більший, ніж у Ху*ла! А які у нього Ф-16! Це просто казка, які у нього Ф-16. Ну і арта! Все випалює!»

Противно читати цю муйню!

Ні, дражайщі мої друзі, поки самі руцями і мізками не попрацюємо, нічого не буде.
Ніхто за нас нічого не рішатиме.
У всіх своїх клопотів повна хата!
І поки на «провокації» не вестимось, і про картинки для Москви думатимемо, то і будемо биті.

І це не Порох з Зелею винні, а оті балаболки обох статей, які у нас на руках висли у 2014 і всю війну.
А Порох з Зелею це лишень продукція цих самих балаболок і обіссянців.

Квіточки.

Ярема Галайда

Літо 2015 року, «Дозор». Хлопці риють окопи і тягають колоди на бліндаж.

Стою на дорозі, чухаю потилицю в роздумах, куди ж приткнути СПГ.

Зі мною командир відділення ПЗРК Віталік і наш сусід з права, заступник командира 4 роти 93-ї бригади Тандем - здоровило-галичанин до пояса голий, з причини спеки. В руках у нього була цифрова рація Моторола:

- Та чого тут метикувати? Осьо ж окоп для пезееркашників! В нього і тули. Все одно, тут хіба горобці літатимуть. Ги-ги!

- Та тут таке діло...

Договорити не дав Рагнар. Він саме підійшов зі шкафоподібним, колишнім старшиною-спецназівцем Котом, який був у нас на всі руки майстер, але найбільше він полюбляв розвідку.

Ми - січеславці

Ярема Галайда

Да, єсть у нас, січеславців, потяг до такого собі містечкового сепаратизму чи що. 

Це у нас від часів прадавніх. 

Ще з часів, мало не скіфських, вічно наші степи вабили до себе всіх волелюбних та незалежних, розбишак та лицарської вдачі людей. І всіх степ наш вічний привітно зустрічав, давав волю і славу, але й плату брав за ту волю криваву. І ворогів гідних, а не слинявих та роскошами розбещених, бо тільки над гідним ворогом перемога давала справжню Славу.

Рейд.

Ярема Галайда

Багато друзів просять мене написати спогади про події 2014 року, в яких я брав участь, про створення перших, добробатів, перші рейди та операції на Донбасі, про Іловайськ, Дебальцеве, Піски…

Я відмовлявся, бо якось не відчуваю якоїсь значущості у своїх діях, хоча багато хто на такі мої аргументи округлюють очі: «Ніфіга собі, незначущі!» Тому почав писати, так би мовити, в стіл. Може потім, колись впорядкую і щось та оприлюдню.

Та кілька днів тому попросили мене друзі розповісти про наш триденний рейд по тилах сепаратистів після Іловайської операції. Кажуть, що така зухвала операція і ніхто про неї не знає. Власне, для мене цей рейд не був чимось видатним чи неймовірним. На той час наш «Сармат» пройшов вже не одну сотню кілометрів бойових доріг Донеччини, взяв участь у кількох операціях в Покровську (тоді ще Червоноармійськ), Маріуполі, Іловайську, а також провів ряд рейдів по тилах сепаратистів. Та й після того були Широкіне, Новоазовськ, Лебединське, Піски.

Ну, до діла.

Меч у пні.

Ярема Галайда

Розповідав мені колись друг мій, Вальгрим Вальгримсон, оповідку від Рагнара Старого.

Прибув якось, у давнину, ще за часів вікінгів, на ярмарок до якогось шведського міста молодий купець. 

Завзятий був парубок, а оскільки торгівля була в ті часи справою ризикованою, то й зброєю володів нівроку. Піратством молодик теж не гребував, а тому, і ватагу мав таких самих відчайдушних молодиків-вікінгів. 

Тож, прибув він у містечко. Аж там тінг відбувається, пішов послухати, які новини у світі та дізнатися які порядки у цій частині Свеаланду. 

Дивиться, просто серед площі стоїть здоровенний пень і встромлено у нього меч.

Ватність - це збочення

Ярема Галайда

Ватність - це збочення та відсутність будь-якого здорового ґлузду, заперечення очевидних фактів та обожнювання абсолютно хибних речей. 

Ти ба, як політкоректно назвав сволочизм, паскудство та гниль.

Вичитав тут у такої собі поганки, кандидата на Олеся Бузину the Second, дніпровського блогера Максима Бужанського, чергове його випорожнення щодо 9 травня. Щоби не засмічувати вам мізки, стисну той пронос до двох купок більш менш густої субстанції:

1. Радіє Максик, що навколо багато людей 1946-1948 років народження. Тобто, яка радість, що їм пощастило народитися, бо якби не «пабєда», то й не було би їх

2. От переможіть когось самі і святкуйте, а нам вказувати - зась.

Що ж, прокоментую цю маячню, хоча вона того й не варта, бо коментувати кожний бздюх у ватному сортирі - справа невдячна і неприємна.

Про вірність присязі.

Ярема Галайда

Виявляється деякі мої ватні знайомі з довоєнного минулого ще живі, все ще цілком ватні і навчилися лазити в ФБ) Оце один раптом віддзвонився.

Прочитав мій останній пост про ватність)))

Відставний полковник (це до того, що совковій військовій плісняві зараз пенсії піднімають), розповідає, що воював в Афгані, хоча служив у Таджикістані в обслузі транспортників, які літали на Кабул. Нині - завсідник однієї топольської пивнушки (українська пенсія совку дозволяє).

Писатиму українською, хоча воно ґелґотіло московітською:

- Як ти міг таке написати? Ти зрадив Батьківщину. Як ти цього не розумієш? Ще у дев‘яносто першому зрадив! І зараз зраджуєш! За це раніше розстрілювали!!!

Я аж отетерів. Я зраджую Батьківщину??? Потім допетрав про, що воно. Поки я мізками ворочав влн ще щось там мені нарозповідало про Військову Присягу, про офіцерську честь, про славнії побіди, про «неможна воювати з братами», про ще якусь ахінею...