І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

середа, 24 квітня 2013 р.

Партійщина. Погляд в минуле.


Ярема Галайда

Алегорія руїни і розбрату
Ні для кого вже не секрет, що однією з головних, а може й головною, причиною всіх негараздів України була і є партійщина, яка зараз набула, по просту, небувалого розмаху і стала страшним гальмом у поступі нашої Батьківщини до кращого майбуття.
Вічно ворогуючі між собою, політичні партії і партійки, громадські організації і об’єднання, гуртки, козачі війська і блоки стали вже невід’ємною частиною суспільно-політичного буття України. Всі ті групки і групи наче паразити обліпили тіло нашої Держави і кожна з них намагається продертися до влади (точніше, до корита) за будь-яку ціну, всіма правдами і не правдами.
При цьому, біля тих політичних ракових утворень бридкою пухлиною розвелися нові паразити - спритні політологи і політтехнологи, які заробляють собі на життя не працею, а доволі брудненькою справою – політичною проституцією і продажем так званих партійних програм. Саме тому ті програми у всіх партій, приблизно, однакові, що ліплять їх одні й ті самі людці, та ще й не найрозумніші, а найпродажніші.
Нам постійно навішують локшину на вуха теревенями про те, яке ж то досягнення: наявність купи політичних партій, бо то, наче, і є прояв істинної демократії, свободи особистості, плюралізму думок, конкуренції програм (про походження тих програм ми вже все відмінно знаємо), реалізації рівності можливостей для кожного, головна умова поступу до економічного і політичного розквіту України, вступу її до сім’ї європейських народів.
Яка ідилія!!!

І чому це у нас перед очами тільки поглиблення кризи, руїна в економіці, розкол в державі і розбрат в народі, зубожіння? Може щось не так? Може пора б і замислитись над тим «не так»? Може пора б вже поглянути правді в очі і зробити висновки?
Колись, ще на початку XVI століття, один італійський геній сказав: «… чвари породжують в країні партії, а партії - смерть Республіки!» (Н. Макіавеллі, «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія»)
Шукаймо український прапор
Так, він знав про що говорив той хитромудрий італієць: чвари і розбрат, це і є той гній, на якому розпускає свої отруйні квіти партійщина. Чим глибший розкол в країні, чим більший розбрат в народі тим більше партій в політиці. Саме партійщина і є тим індикатором, за яким можна побачити хвора країна чи ні. І саме партійщина той розкол і розбрат породжує. Коло замикається.
В Україні зараз зареєстровано одних тільки політичних партій майже 200 (!!!) штук. А скільки громадських організацій, а спілок, а товариств, а орденів, а гуртків, а козацьких військ, кошів, сотень, паланок?
Воістину: ім’я їм Легіон.
Ну про цих і говорити не варто
В очах вже мерехтить від розгулу різнобарвних прапорів, емблем, гербів, партійної символіки і кричущих транспарантів. В тому морі партійного ганчір’я вже, здається, на віки потонули поодинокі УКРАЇНСЬКІ жовто-блакитні стяги Святослава і Володимира, Хмельницького і Мазепи, Петлюри і Бандери, Коновальця і Мельника.
Подивіться на пересічну «акцію» пересічної політичної партії, навіть  ультра націоналістичної. Розлив партійної символіки, різнобарв'я, як на гей-параді… 
А де ж прапор Нації, за яку вони, наче б то, пупки рвуть? Один, два... десь, як бідні родичі, притулилися на святі «справжніх» господарів – політичних штандартів.
То  в ім’я чого і кого все це розмаїття? За кого і за що виступають ці гендлярі?
Судячи з усього, виключно за інтереси своїх гуртків, громад, товариств, партій!!!
То що? Хвора наша Мати Україна? Чи як?
Партійщина завжди була смертельним ворогом порядку, єдності, спільності, чим, власне і є Республіка – «спільна справа» в перекладі з латини. ВОРОГОМ, а не головною її складовою.
В історії безліч прикладів руйнівної і отруйної дії партійщини на народні і державні організми.
Про Рим з його вічною війною між плебеями і патриціями, диктатурами Сулли, Марія, тріумвіратами, принципатами краще не будемо. Багато доведеться згадувати шкоди від партійщини.
Про Візантію, з її вічно збаламученими «іподромними партіями» теж поки що забудемо…
Візьмемо на удачу кілька прикладів поближче…
Початок XV сторіччя, Франція…
У розпалі Сторічна Війна, французьке військо зазнає поразку за поразкою від англійців, половина країни окупована, кругом руїна, дорогами блукають ватаги мародерів, найманців і розбишак.
Чим же зайняті французи? Може напружують всі сили для перемоги над загарбником? Може гуртуються навколо лідера?
Поле після поразки французів під Азенкуром. 
Ні!!! Французи пристрасно і запекло віддаються згубній, самовбивчій міжусобній війні, яку розпалили дві політичні партії – «арманьяки», на чолі з Людовіком Орлеанським і «бургундці», на чолі з Жаном Безстрашним. Міжусобиця охопила всю Францію, а якщо згадати, що обидві партії мали власні збройні сили, приблизно по 40 000 вояків  кожна, то розмах воєнних дій можна собі легко уявити.
Результат: у 1415 році на французькому узбережжі висадилися війська англійців і за кілька місяців вже взяли Париж. А під Азенкуром з тих 80 000 вояків, які легко могли   б виставити об'єднані, не розколоті партійною ворожнечею французи, було трохи більше третини. І що ж сталося? Ганебна поразка від англійців, принизливий мир, окупація.
Де ж турбота про Батьківщину, де ж політична прозорливість, де ж велемудрість, де ж самопожертва!!! Все замінила партійна зажерливість і дріб’язковість…
І тільки жертовна боротьба Жанни Д’Арк, яка надала війні з Англією характеру національно-визвольних змагань, врятувала Францію від остаточної загибелі, як незалежної Держави і дозволила, нарешті, здобути перемогу над загарбниками.
Але й Англію спіткала така сама біда!!!
А це вже переможці під Азенкуром
ріжуть одне одного у Війні Троянд
Не пройшло і кількох років після Сторічної Війни, а там вже сталося те саме, що й у Франції – Війна Білої і Червоної Троянд. Країна зазнала нищівної поразки, втрачені всі володіння на континенті, вилюднені цілі графства, економіка дихає на ладан, на півночі наступають шотландці, а в цей час майже 30 років з’ясовують між собою стосунки дві політичні партії: «йорки» і «ланкастерці». І «з’ясування» ці – суцільна, кривава громадянська війна, різанина, яка охопила всю Англію.
Результат: дворяни взаємно вирізали одне одного, а на троні всівся прибулець з Франції Тюдор.
Це саме про ту епоху, до речі, ходить глузливе прислів’я: «Заснув йорком проснувся ланкастерцем».
Ну просто, як у нас. Заснув якийсь «польовий командир майдану» чи там олігарх-шоколадник прибічником помаранчевих, а прокинувся радником Януковича чи навіть міністром кабінету Азарова.

Цікава річ – історія!

Або ж тама сама Франція часів Великої Революції… Що звело нанівець всі завоювання французького народу? Знову ж таки, партійщина! 
То якобінці рубають голови роялістам і жирондистам. То термідоріанці рубають головешки вже якобінцям, то Наполеон розстрілює з гармат, прямісінько на паризькій набережній, і тих, і інших.
Результат: спочатку відновлюється монархія з Бонапартом на троні, а потім, після серії кривавих Наполеонівських війн, стається вже і реставрація Бурбонів.
Та й чого далеко ходити, та ще й за кордонами? У нас і свого досвіду вдосталь…
Звикли наші патріоти Богдана паплюжити за Переяславські статті. Хоча ніхто їх ніколи не читав. Та й чи з Богдана Руїна почалася? Хмельницький залишив своїм соратникам і поплічникам, славним героям Жовтих Вод, Корсуня, Пилявиць і Батога, 300 000 гартованого війська, державу нового, небаченого ще до того, типу – Гетьманат, сильних союзників… Московського царя Олексія Хмель мав за пусте місце і у своїх листах на всі його закиди й домагання відповідав глузуваннями і кпинами, обзивав «самодєржца Всєрасссійскава» жидом і погрожував явитися під Кремль «в гості» з усім військом, якщо той не втихомириться.
І як же ж наші славні полковники та отамани тим спадком розпорядилися? Та як справжнісінькі «партійники».  Швиденько розсварилися, наробили партій, ліг, кошів і роздерли, колись єдину Гетьманщину, на шматки. Одна партія тягнула назад: під Польщу, друга до Москви, третя під Крим, а четверта під османів, а ще одна, навіть до  Австрійського імператора, зібралася. Запорожці ж взагалі свою лінію загнули, якої ніхто второпати й досі не може…
Юрій Хмельницький - жертва партійщини.
Не перша і не остання
І повигинали полковники-«партійники» до того, що останнього нащадка Хмельницького – Юрка Хмельниченка, покинутого і зрадженого, здали туркам, які його й стратили. А зрадники, аби виправдати і приховати свою підлість, оббріхали молодого гетьмана, знеславили в очах сучасників і нащадків. 
І пішли гнути далі...
До того повигинали, що роздерли, розтягнули нашу Неньку по шматках хижі сусіди, а славне військо козацьке, яке ще недавно Європу трусило, наче грушу при дорозі, пішло у розпил і зникло-занепало, лягло у землю без сліду.
Отакої то біди наробила з Україною тоді партійщина! Досі розхлібати не можемо.

Та уроки історії вчать, що вони нічому не вчать…

Настала пора відродити Україну в 1917 році. Здавалося б, ось воно, нарешті збулася мрія Великого Кобзаря про «сім’ю вольну, нову ». Та куди там? Пролізла і сюди партійщина… і знову роздерла Націю на кавалки. У Харкові більшовики, на півдні анархісти, в Києві бозна що. Соціал-демократи ліплять Центральну Раду, праві, опершись на німців, її валять і проголошують Гетьманат, їх, у свою чергу, скидає Директорія… Катавасія якась… їй богу. Всі скубуться з усіма. Bellum omnia contra omnis.
По всій Україні отаманщина, яка взагалі нікого визнавати не бажає.
Результат: більшовицька навала, польсько-угорсько-румунська окупація, білогвардійські шибениці, «Трикутник Смерті»… Загибель Української Незалежної Держави… Голодомор, роки і десятиліття більшовицького терору, розкуркулювання, зросійщеня…
Продовжувати, гадаю, зайве, бо й так все зрозуміло, відомо… і сумно.
Бандера проти Мельника
Мельник проти Бандери
Здавалося б, що блиснуло сонце надії, коли Коновалець з соратниками створив ОУН. Та тільки-но він впав від руки більшовицького терориста-енкаведіста, як тут же Мельник і Бандера роздерли її навпіл. А потім і УПА створилася не одна, а дві – УПА(б) і УПА(м). А тут ще й Бульба-Боровець… 
Ну от переслідує нас та партійщина і розкол!!!
Результат: знову українці-націоналісти воюють з українцями-націоналістами, а разом вони воюють ще й з українцями-червоноармійцями. Хіба ж це не трагедія?! Не громадянська війна?

Але Бог таки любить Україну!

1991 рік. Рік Національної Революції. 
Сталося-відбулося! Нарешті ми здобули її - нашу, власну, омріяну поколіннями борців, Українську Самостійну Соборну Державу! Давайте ж її будувати-розбудовувати, ми ж тепер мудрі, ми вже озброєні досвідом поколінь, вивчені помилками наших попередників і ніколи вже їх не повторимо. Де там!
Народний Рух України за перебудову, який, власне і став головним політичним засобом українського народу у здобутті Державної Незалежності, раптом, ні сіло, ні впало, пішов на поводі у комуністів-марксистів і перетворився у партію. Ось тут то й почалося. Таки добряче вороги вивчили нашу ту схильність до розколу. На ній і зіграли, а наші поводирі попленталися на вороже поле за ворожими шахрайськими правилами грати. 
І програли!… і себе, і Націю, і Україну!
Колись єдиний НАРОДНИЙ РУХ розвалився на купку дрібненьких, ворогуючих між собою, нікчемних партій, очолюваних такими ж нікчемними «лідерами».
Результат: при владі відверті вороги України, печерні українофоби, у президентському кріслі сидить урка, а режим окупації вже прямо стає не внутрішнім, а зовнішнім. Україна слабка настільки, що з семи країн, з якими вона межує, чотири висувають до неї (поки що не офіційно, але достатньо гучно) територіальні претензії. Опозиція ж, волаючи про свій опір тій ворожій владі, насправді, співпрацює з нею…
То як? Добро чи Зло партійщина?
Але що ж насправді рятувало на крутих поворотах історії народи і країни? Що зв'язувало єдиною ниткою у єдине ціле народи і давало їм сили і наснагу поборювати розкол, руїну, партійщину?
Відповідь одна - патріотизм, любов до Вітчизни, рідної землі, рідного народу. Це і є та ідея, яка рятівним місточком перекинута Богом над прірвою занепаду і розпаду, тою соломинкою, яка втримує цілі Нації від смерті і виродження, тією силою, яка виносить на гребінь історичного потоку величні постаті та історичні особистості. Спираючись на цю ідею Жана Д'Арк перетворила Сторічну війну на визвольну війну французів від англійської окупації, об'єднала народ навколо єдиної мети - Свободи Батьківщини, перетворила роздріблені групки опору на всенародний рух за порятунок Франції.
Саме ця ідея дозволила англійцям подолати розруху після Війни Троянд, створити і винести на гору нову еліту, нове дворянство на заміну знищеного міжусобицею, об'єднатися і піднести оновлену Британію до її нинішньої могутності.
Саме національно-визвольна суть Хмельниччини призвела, до небаченого з часів монгольської навали, єднання українців, яке потрясло всі основи Європейського і світового порядку, до пошуку і створення нових державних формацій, написання першої у світі Конституції.
Отже, тільки національний Рух, тільки об'єднані однією спільною ідеєю, зусилля всієї Нації можуть привести нині нашу Батьківщину до виходу з того цивілізаційного глухого кута, в який завела нас партійщина з її запроданством, роздраєм, розколами, проституйованістю, корупованістю, гендлярськими прийомами ведення політичної боротьби.
Деякі мудрагелі заявляють, що нічого Україні шукати своїх шляхів, треба просто брати європейський досвід і копіювати його. На цю маячню любителям мавпувати слід поставити питання: А приклад якої саме європейської країни Ви вельми не мудрі пропонуєте? Кожна європейська країна відшукувала свій унікальний, відповідний природі свого народу шлях.
 То чим Україна гірша? Ми маємо самі віднайти свій шлях і зайняти своє місце в сучасному світі... І якщо знадобиться, знайти в собі сили і мужність посунути будь-кого з того місця.
Тільки Гетьманат відповідає природнім властивостям української душі. ЇЇ мрійливості, почуттю справедливості, схильності до містики і метафізики, потягу до прекрасного і сильного водночас, лицарській звитяжності і шляхетності...
За будь-яку ціну Гетьманат буде збудований!!!
Хай буде!