І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

понеділок, 8 квітня 2013 р.

Геополітика як боротьба за життєвий простір Українців.


Ярема Галайда

Царство Боже мечем здобувається
Чи не звертали Ви, панове, увагу на те як наші, так звані, політики швидко навчилися перебріхувати поняття та перекручувати слова? Як майстерно вони вміють називати речі якимись дивними і навіть химерними словами???
От наприклад, хто-небудь, коли-небудь задумувався, що воно за звір такий: «Захист геополітичних інтересів»? Що це? Що означає отой гарненький вислів, який анічогісінько нам не говорить?
Ним користуються, до речі, не тільки у нас, а й за кордоном, повсюдно… Нападе Америка на Ірак – це захист геополітичних інтересів. Розв’яже Москва війну проти Грузії  - теж захист геополітичних інтересів… Ну, і так далі. Які такі інтереси можуть бути у них в межах інших держав, які подекуди знаходяться за тисячі кілометрів від їхніх власних кордонів?
Наші предки були набагато чесніші і прямодушніші. Тому, мабуть, набагато більше героїчних і великих справ зробили.  І менше військових злочинів…
Що ж ховається за тим набором слів: «захист геополітичних інтересів»?
Колись давно Нікколо  Макіавеллі називав це явище набагато прямолінійніше: «розповсюдження могутності». А всіма зненавиджений і обгажений, щоправда, нині відроджений з попелу, Адольф Гітлер називав це ще правдивіше і оголеніше: «Боротьба за життєвий простір»!

Та й дійсно, звернімо увагу, що всі зовнішньо політичні заходи будь-якої країни скеровані саме на досягнення, завоювання для себе більш вигідного становища серед інших країн. І тут, подекуди, у засобах не розбирають. Де треба тиснуть дипломатично, де економічно, а де і беруть за горло закутою в залізо лапою війська…
При чому, звісно ж, на всілякий непотріб, здебільшого, не розпорошуються. Подивіться як жорстко і безкомпромісно зламали США з союзниками хребта Іракові та Лівії В принципі достатньо стабільним, хоч і не демократичним країнам.  А буквально, як то кажуть, через дорогу від Іраку, знаходиться ще більш не демократична країна: Сомалі. Мало того, що там з 1988 року точиться нескінченна громадянська війна, мало того, що там сотнями тисяч помирають від голоду люди, так ще й піратство квітне буйним квітом. І що ж США та їхні союзники??? А нічого… Там же ж нафти нема, а отже, і геополітичного інтересу жодного. Тобто, життєвий простір на ту клоаку Захід не розповсюджує. Нічого там робити… От знайдуть там нафту, чи уран, чи алмази, будьте певні, одразу ж почнеться несамовита боротьба за права місцевого населення, за демократичний шлях розвитку, за повалення розбійницького режиму Могадішо.
Про нашого ж північно-східного сусіда й говорити не доводиться. Він, здається, скоро запхає свого довгого носа і до антарктичних  пінгвінів у… кишки.
Тобто, під хитромудро миролюбним «захистом інтересів» (зауважте: саме «захистом») ховається не захист, а іноді м’який, як на котячих лапках, а найчастіше, доволі брутальний, хижий наступ і загарбання життєвого простору для свого народу,  держави.
Отже, ми бачимо, що нині життєвий простір, тобто простір на якому та чи інша Нація забезпечує свій духовний, культурний та економічний розвиток, вже не обмежується, власне, територією проживання тої Нації. Ця територія стає лишень базою для сильнішої Нації у її прагненні до поширення свого економічного і культурного впливу на оточуючий світ. І чим більша територія проживання Нації, чим вона багатша на ресурси, тим ширша і міцніша та база.
І якось дивно чути від деяких націоналістів міркування про те що Східну Україну варто відрізати, як вражений гангреною орган (вигадали ж порівняння!!!) і будувати «справжню Україну» на Західноукраїнських землях. Мало того, що ці і подібні теревені – є ДЕРЖАВНОЮ ЗРАДОЮ і сепаратизмом, у юридичному плані, так -  це ще й ЗРАДА НАЦІЇ. Бо тільки ворог і зрадник, посібник окупантів і панікер може чинити замах на нищення життєвого простору для своєї Нації. Той простір тому і зветься життєвим, що без нього Нація загине або виродиться, бо не зможе розвиватися.  
Чи може ці легкодухи вважають, що віддавши на по шматування ворогам частину своєї Вітчизни і свого Народу вони врятуються самі??? Дзуськи!!! По них прийдуть теж… тільки трохи пізніше. Так доля слабаків – бути рабами.
Такі «міркування» ревізіоністів і панікерів необхідно придушувати у зародку і то найжорстокішим чином!!!
Щойно та чи інша Нація досягає порівняно високого рівня розвитку, забезпечує людям, які її складають високий рівень життя,  вона починає збільшуватися чисельно. А чим більше людей тим більше ресурсів необхідно аби той рівень забезпечувати і поліпшувати. Згодом настає час, коли Нації стає тісно на тій території, яку вона займала від початку. Крім того, виникає нагальна необхідність захищати свої надбання від оточуючих народів.
Тому вихід один – розширення життєвого простору і поширення свого впливу чи навіть контроль над оточуючими народами, аби убезпечити себе від нападів і претензій. Ось тут і починається така цікава гра у прямі і непрямі загарбання, розширення впливу і підкорення оточуючих своїй могутності. Так само і в людському колективі – завжди найсильніший верховодить над іншими.
А як же у нас, в Україні, з цим усім обстоять справи? А справи, мусимо визнати, кепські…
Де, в яких межах, на думку наших політиків, знаходяться наші «геополітичні інтереси»? Як далеко ми готові поширювати свою могутність і вплив? Якими засобами вони збираються забезпечити захист і розширення  життєвого простору Української Нації? І чи взагалі думають про це?
Чекати притомної відповіді від них марно. Замість неї ви почуєте звинувачення у агресивності, провокаторстві, намаганні реанімувати «фашистські ідеї» (наче це їхній винахід).
 Від самого початку наш «політикум» став на шлях угодовства і здачі інтересів Українців іноземним загарбникам. Вони замилюють нам очі усілякими «стратегічними партнерами», які залюбки нищать нашу силу, «позаблоковими статусами» у халявній мрії про те, що у випадку війни комусь буде діло до захисту нас від нападників, тощо…
В результаті з семи країн, з якими межує Україна, ЧОТИРИ (!!!) мають до неї територіальні претензії і навіть не приховують їх. А якщо зважити, що три з них, як члени НАТО, є найближчими союзниками одного з наших «стратегічних партнерів», а четверта є другим нашим «стратегічним партнером», то напрошується питання: А в чому вони нам, власне, партнери? В сексуальних іграх хіба що… де Україна - об’єкт пасивний.
Через відсутність чіткого бачення цих самих «геополітичних інтересів» України, її місця в сучасному, доволі хижому , світі, боягузливого небажання боротьби за життєвий простір для Нації, відсутність широти мислення, зашореність у питаннях зовнішньої політики ми й маємо нині стільки клопоту з нашими «стратегічними партнерами». Саме тому наші політикани-страуси ховають свої крихітні голівки у пісок «позаблокового статусу України», навіть не розуміючи, що в дійсності, це статус одвічної жертви і слимака, якого не роздушують тільки тому що шкода це чмо до пори, до часу…
Всі, без винятку, нейтральні країни – це насправді, над мілітаризовані, озброєні до зубів чудовиська. Достатньо навіть побіжного погляду на військові системи Швейцарії, Швеції, Ізраїлю. В цих країнах зброю має не тільки військо, а й кожний повнолітній громадянин з жінками і немічними стариганями включно. Воістину - озброєний до зубів нейтралітет, але ж тільки так його і можна захистити, той нейтралітет.
Тому, якщо ми, націоналісти, бажаємо добра своєму Народові, ми маємо чітко і сміливо окреслити вже зараз межі і сфери впливу України в світі. Маємо вже зараз визначити ті засоби і знаряддя, якими ми збираємось захищати ті межі, поширювати їх, ламати опір опонентів… Ми повинні, нарешті, показати нашому народові, що Україна більше не буде пасивним безхребетним «терпилою», що ми вестимемо наступальну, активну зовнішню політику. Захищатимемо до останньої краплини крові і поту інтереси українців і України проти будь-якого противника, конкурента чи суперника, як в економічній, так і у військовій галузях.
Ми мусимо довести, що ліпше захищати Грузію, нашого найвірнішого союзника на Кавказі, від вторгнення нашого ж таки «стратегічного партнера»-загарбника (який ще й має до України територіальні претензії) і головного конкурента у досягненні гегемонії у Східній і Центральній Європі ніж посилати українських солдатиків проливати кров десь в Іраку за бозна чиї інтереси.
Ми розуміємо, на відміну від наших недополітиків, що немає жодної потреби відсилати наших хлопців воювати в якісь африканські савани, «для здобуття військового досвіду», бо наші найбільш вірогідні противники живуть з нами в одному кліматичному поясі й досвід війни у тропіках нашим воякам найближчим часом навряд  чи знадобиться.
Ми не побоїмося, озброївши наш Народ впевненістю у майбутньому, вірою у його божественне призначення, як Творця Нового Світу, дати йому до рук і відповідне військове спорядження і зброю для захисту справедливості, честі, Батьківщини, сім’ї.
За будь-яку ціну Гетьманат буде збудований!!!
Хай буде!!!