Ревізіоністи проти Націоналізму.

Ярема Галайда

Типовий ревізіоніст

Сьогодні відзначив 4 роки свого перебування у лавах українських націоналістів. Термін, звісно, не великий, але вже накопичились деякі враження, спостереження і міркування про стан речей у цьому прошарку громадської думки.

Ну, по-перше, після вивчення праць класиків українського націоналізму, я зрозумів, що був націоналістом завжди. Навіть тоді, коли вважав себе правовірним комсомольцем, коли служив у SA, коли вчився у ВНЗ, коли займався, власне, абсолютно аполітичною роботою тіло охоронця, я був затятим націоналістом за переконаннями. Та й важко не стати патріотом, націоналістом у сім’ї, де дід, батько або дядьки могли запросто дати запотиличника за те, що говориш при них мацковською, де з малечку прививався дух козацтва, а дітей виховували на прикладах героїчного минулого України. По-друге, тісно поспілкувавшись з сучасними націоналістами, я був не приємно вражений тим, що я, виявляється, таки – поганий націоналіст. Бо для того аби вважатися націоналістом нині мало бути  печерним ксенофобом, затятим жидоненависником, з цим у мене все, більш менш, нормально, але треба люто, до нестями ненавидіти і глибоко, натхненно, до самозабуття зневажати УКРАЇНЦІВ!

Коли я ще тільки вирішив зануритись в націоналістичне середовище я був глибоко переконаний в тому, що потраплю в коло людей подібних до мого батька, одного з засновників Дніпропетровського РУХу. Тобто, людей розумних, освічених, принципових, патріотичних і самовіддано люблячих все українське. Я гадав, що це особистості знаючі і люблячі історію Батьківщини, хранителі пам’яті про наших славних предків, захисники мови й народних традицій, борців за кожного українця, які несуть світло знань своєму народові і пропагують в його середовищі ідеї гордості, сили і гідності. Як хотів я стати в нагоді тим майже напівбогам…

Яке гірке розчарування мене спіткало!!!

І раптом прийшла спочатку підозра, а потім і переконання, що нині замість націоналізму  ми маємо  абсолютно нове явище в суспільно-політичній думці, носії якого лише видають себе за націоналістів, будучи при цьому, насправді, РЕВІЗІОНІСТАМИ націоналізму.

Якими основними рисами ми звикли наділяти справжніх українських націоналістів?

1.            І головне: Любов до власного Народу.

2.            Патріотизм.

3.            Революційність.

4.            Жертовність в ім’я Нації і України.

5.            Фанатична вірність вченню.

6.            Принциповість і послідовність в відстоюванні і захисті інтересів українців.

7.            Почуття нерозривної єдності зі своїм Народом і його долею.

Де це все у тих, хто ламає власні ребра, лупаючи себе в груди з криком: «Я істинний патріот і націоналіст!»?

Ви коли-небудь звертали увагу, які слова вживає більшість т.зв. націоналістів щодо свого власного народу, який вони, наче б то, мали б любити до самозречення?

Рагулі, совкове бидло… Ірина Фаріон, наприклад, в одній зі своїх статей договорилась до того, що «рагулі Заходу і совки Сходу ніколи не зможуть стати українцями». От так, дорогенькі, вони, на думку пані Ірини, мало того, що вже викреслені з числа українців, але їм відмовлено навіть у можливості коли-небудь українцями стати! А оскільки до рагулів і совків можна зараховувати кого заманеться і кому заманеться, то в українстві можна відмовити хоч би й усім українцям.

Біомаса, генетичний мотлох (сміття), постгеноцидна наволоч, грязь Москви, подножки, яничари, манкурти, безбатченки, хруні, ну і коронне: раби.

Гадаєте все це з лексикону якихось Бузини, Колісниченка, Ківалова, Жиріновського чи там Затуліна з Рогозіним? Авжеж, зараз! Це все епітети з повсякденного вжитку людей, які вважають себе істинними націоналістами і все це про нас з вами, панове-браття  – українців.

Я був просто збентежений і обурений до втрати мови, коли почув від, тоді ще в.о. голови Січеславської “Свободи” Аніти Мироненко, заяву: «Оце були ми на Галичині… От там люди, а тут що? Бидло… З ким працювати?»

Бачите? Вони ще й ділять нас на «людей» і «бидло»! Люди, звісно ж вони, а бидло всі інші.

Перепрошую, це ми бидло? Нащадки козаків, петлюрівців, махновців, холодноярців – бидло? Зрозуміло, чому Дніпропетровська “Свобода”, за часів керівництва цієї особи, була на рівні маргінального гуртка, який уникав побиття тільки тому, що ніхто не знав де його офіс та й кому бити, якщо у інших «націоналістів» приблизно такі самі думки були, тільки глибоченько заховані…

Пояснення такій поведінці я, особисто, зрозумів, коли в Новомосковську на Січеславщині з місцевими свободівцями роздавав партійні газети. Один з членів ВОСу блукав тамтешнім базаром і наче заведений з апломбом, гідним Цезаря вигукував: «Українці є?» І тицяв до рук газетку. Так продовжувалося поки одна, вже згорблена, бабця не обурилася: «Та кому ж тут ще бути?! Тут самі українці!!! Давай свою папірчину, дурень!»

Ось воно! Наші ревізіоністи тільки себе вважають українцями! Всі інші для них хто завгодно: біомаса, бидло, хруні ну і т.д., а українцями їм бути відмовлено. От так от…

Коли ж почнеш говорити, що цей “позбавлений патріотичності” народ зробив за 15 років аж дві революції, постійно обирав виключно патріотично-демократичну більшість до ВРУ і безперервно підтримував всіх, опозиційних комуняцькій владі, політиків, отримаєш таке!

Виявиться, що в 1991 р. референдум про Незалежність провернули (95% населення України (!!!) проголосувало “за” Незалежність)  комуняки, які між собою сфери впливу поділили. У 2004 році була Революція “з боку”, інспірована США і прозахідними інородцями, а всі хто в ній брав участь – проплачені барани… Якщо скажеш, що ти на Майдані був за ідею і всіх кого знаєш, також, почуєш, що ти - ще й дешевий баран, бо за безплатно стояв.

Зате з легкістю можна відшукати діячів, які на якісь ваші заперечення чи сумніви у правильності таких слів і міркувань, з піною на вустах, з виряченими очима горлатимуть: «Я двадцять (25, і навіть 40) років в українській справі!!!» Воно й зрозуміло чому Україна опинилась у такому жалюгідному стані… Адже ж такі люди були в «українській справі», а точніше, саботували її всіма засобами.

Однією з головних рис ревізіоністів націоналізму в організаційному плані є абсолютно розгнуздана партійщина. Якщо класичний націоналізм вимагає єдності і одностайності, то тут ви марно їх шукатимете. Натомість, ревізіоністи, після смерті Чорновола, хутенько розвалили єдиний Народний Рух України за перебудову і наробили з його уламків собі затишних партійок, громадських організацій, гуртків, козацтв, орденів.

Але і цього мало, тут такі панують між партійна конкуренція і взаємне поборення, що небу спекотно. Нацдеми звинувачують радикалів у компрометації ідеї націоналізму через їхні екстравагантні витівки (назвати це атентатами язик якось не повертається), радикали звинувачують нацдемів у «толерастії», «ліберастії» і співпраці з Синайськими блукальцями, що, знову ж таки, компрометує, на їхню думку, саму ідею націоналізму.

Інші, оголосивши себе орденом, удають з себе якихось суддів й поливають багном і нацдемів, і радикалів. Вони постійно наглядають за тим, аби хто не-будь  боронь Боже, якимсь словом чи поглядом не порушив якийсь пункт з Декалогу Націоналіста чи Правил Націоналіста. Якщо ж таке, на їхню думку, трапляється, починають метати лайно і каміння в грішника з навальністю і запалом асенізатора з найбруднішої клоаки. 
При цьому, попри гризню між собою, майже всі вони являють воістину надприродну гнучкість хребта, утворюючи іноді надзвичайно, м’яко кажучи, химерні союзи і домовленості з тими, кого справжні націоналісти могли тільки розстріляти, як ворогів і окупантів.

Чого варта угода про співпрацю у ВРУ, підписану свого часу між УНП Костенка і КПУ Симоненка! Комуністи і націоналісти (!!!) домовляються співпрацювати. Це ж маячня, дурість, ЗРАДА!!! І нічого, все зійшло з рук…

А нинішній союз між ВО “Свобода”, ВО “Батьківщина” і УДАРом? От де вищий пілотаж угодовства і ревізіонізму! От де глибина падіння! Ну як може націоналіст вступати у союз з олігархічно-кримінально-марксистською бандою? Як можна співпрацювати з тими, кого ще недавно вважали такими самими окупантами, як і ПР? Як можна мріяти про боротьбу з системою, про революцію, у спілці з творцями і багаторічними будівельниками тої системи?!!!

Одне слово, НОНСЕНС!!!

Але, якщо хтось чомусь уявив, що хоча б всередині ревізіоністські організації являють суцільний моноліт, то мушу таких розчарувати. Постійна гризота за жалюгідні посади в жалюгідних організаціях (як вам останній скандал в КУНі?), безперервний пошук жидів, піджидків, полужидків (якщо таких бракує, то жидовствуючих), есбеушних агентів чи просто “поганих націоналістів” займає весь час цих персонажів.

Ось чому ці ревізіоністи, за більш ніж 20 років Незалежності України, так і залишають Українську Націю без, ну хоча б, більш менш притомної, державотворчої ідеї! Спитайте у будь-кого з них про модель майбутньої Української Держави, економічний її устрій, освіту. Почуєте тільки зомбовідповідь: «Україна для українців!!!» Далі – пустопорожня гулка балаканина, а станете наполягати, негайно опинитесь у кращому випадку в числі “диванних мрійників”, якщо пощастить. А можете і в сіоністи потрапити, з ними ж розмова коротка. Відмиватиметесь років із сто…

Та й коли займатися державотворчими теоріями, коли треба “постійно боротися за Українську Самостійну Соборну Державу”. На цю боротьбу з млинами і гають час наші ревізіоністи. Крім того, вони, на відміну від традиційних та інтегральних націоналістів, до смішного зациклені на вирішенні питання про Мойсєєве сíм’я. Цією зацикленістю, постійним мусоленням того питання, вони, насправді, приховують примітивне ухиляння від обговорення і, головне, вирішення нагальних питань, які похмурими тінями стоять перед Українським Народом. За цим ревізіоністи приховують свою безпросвітну обмеженість і боягузливу втечу від творення та боротьби за нову Українську Державу.

Слова ж “революція”, “народне повстання”, як тільки вони набирають більш менш правдивого значення в чиїхось вустах, одразу викликають у ревізіоністів священний жах. Як це так? Хтось має нахабство вимагати від них самопожертви, відваги і взагалі, хоч якоїсь справжньої живої роботи в ім’я Нації?!!! Ганьба!!! Ґвалт!!! Не піддавайтесь на провокації!!! Одразу почнуться розпатякування про хаос, бунт, безлад, недопустимість пролиття української крові. Витягнуться зі скрині повної нафталіну заяложені фрази про те, що результатами революції користуються негідники. Коротше, Бандері, Коновальцю, Міхновському і Шухевичу багато було би роботи з цією публікою.

Напрошується питання, а може їх цілком влаштовує нинішній стан України, як окупованої території? Щоправда, перед черговою пародією на вибори, вони витягають з запасників, популярні в народі, революційні гасла і дуже вміло на них паразитують, спритно приховуючи за ними свої суто меркантильні цілі хитромудрих пристосуванців. За роки співпраці (колаборації) з окупантами ревізіоністи і пристосуванці до режиму внутрішньої окупації відмінно вивчились грати на протестних настроях, які все більше ширяться в народі, особливо в останні роки. Але використовують вони їх лише для імітації боротьби з ворогом. Справжньої боротьби від них годі й чекати. Все пустять, як то кажуть, у свисток, за що й отримають чергові 30 срібляників від влади у вигляді депутатських мандатів, імунітету від переслідувань з боку репресивних органів  і захисту власних бізнесових інтересів.

Гадаю більшість з українців помітила, як швиденько зникли революційні гасла з прапорів ВО “Свобода”, як дивним чином розтанула “бандерівська армія”, як швиденько згорнулися мовні протести влітку 2012 р. Звісно, у повітрі ж запахло для свободівців перспективою пролізти у Верховну Раду. А це дорого варте. Можна поступитися і рідною мовою, і революційним підйомом, який самі ж і підняли, і ще багато чим. Зате як підло і низько почали самі ж свободівці обпльовувати тих, хто залишився під Українським Домом голодувати на знак протесту проти мовного "закону Ко-Кі".

Паплюження, минувшини та історичних діячів України в середовищі т.зв. «націоналістів» набуло безпрецедентного розмаху. Всі: від двірників до конструкторів різноманітних КБ і математиків кинулися писати, а точніше, перебріхувати нашу історію. Цілі сонми доморощених т.зв. "альтернативістів" взялися за перо і почали заливати брудом (є слова й міцніші), зводити наклепи, оббріхувати постаті тих, кого з добрий десяток поколінь українців шанував, як своїх героїв, вождів, чиї імена були осяяні, в серцях українців, геройським або ж мученицьким ореолом.

Замість піднімати наших героїв на недосяжну височінь і виховувати на їхньому прикладі підростаюче покоління, ці навозні мухи вишукують в історії і біографіях великих українців найбруднішу білизну і витягають її на світ. Вони ж, бачте, правди шукають!!! Та чомусь знаходять тільки лайно! Якщо ж мало бруду, а найчастіше він взагалі відсутній, то вигадують свій і з захопленням виливають його на голови героїв.

Почитайте історичні опуси більшості цих борзописців, переконайтесь, жахніться… Обливаються багном буквальні всі – від княгині Ольги і Володимира Великого до Богдана Хмельницького та Івана Сірка, від Сагайдачного і Дорошенка до Петлюри і Махна, від Гоголя і Нестора Літописця до Ліни Костенко та Дмитра Павличка.

В результаті складається враження, що в нашій історії  відсутні хоч якісь світлі цяточки, саме багно і болото. Якщо ж взяти до уваги, що, наприклад, москвини з будь-якої своєї дійсно наволочі ліплять, в буквальному сенсі, святих і ширять свою пропаганду з усіх екранів і книжок, то яке, вгадайте, ставлення у нашої молоді виховується до України?

І це все стараннями наших “кошерних” націоналістів, які вже стають подібними до манкуртів на кшталт Бузини.

Звісно ж, в такій обстановці ми губимо не тільки історію а й наші традиції, народні обряди тощо… Дійсно, навіщо вивчати обряди народу, в якого історія така бридка?

Другою особливістю сучасного ревізіонізму українського націоналізму є така собі форма некрофілії. Ви звертали коли-небудь увагу, про що говорять наші «націоналісти», коли збираються до купи? Ну крім того що, в усьому винні проклятущі пейсаті і москалі?

Один мій приятель називає це квилінням: «Ой, калину поламали, хлібину надкусили!!!»

Вся “діяльність” таких «плакальників» зводиться до сльозливого голосіння за загиблою старовиною, за скасованою козаччиною, за зруйнованою Січчю, за замученими Голодоморами…коротше, ридають блаженні з будь-якого приводу і це вважають виявом своєї глибокої любові до України. І трагедіями, геноцидами, війнами виправдовують свою повну безпорадність і відсутність волі до боротьби. Дійсно, а з ким же працювати, коли навколо самий “генетичний мотлох”, з яким правдивому націоналісту працювати жодної користі. Героїчний же генотип козаків вирізаний, залишилась сама сірома і ниці раби. Тобто, «Не тратьте, куме, сили. Ідіть на дно!»

Результат – повна імпотенція в духовній, інтелектуальній і, власне, так би мовити, фізичній діяльності.

Наступною рисою ревізіонізму, яка випливає з паплюження історії, стало сіяння релігійного розколу.

Тут розгулялися найтемніші і найшаленіші ревізіоністи. З якою наснагою і запалом до вас можуть причепитися з дебільними питаннями: «На що ти шибеницю на шию повісив?» (це про хрестик), або «Ти українець чи християнин?» Ну і навпаки… Починаєш розуміти одного німецького політика з його висловом: «Найбільшим негідником і мерзотником є той, хто намагається використовувати релігію для своїх політичних цілей». 
При цьому, всі сторони конфлікту по просту ігнорують той факт, що своєю релігійною гризнею створюють ще одну лінію розколу в національному середовищі.

Ну і як назвати цих придуркуватих святеників і ханжів? Тільки зрадники! Націоналізм тут може віднайти тільки людина під дією важких наркотиків. Але ж знаходять деякі! 

Отже, вивчивши і осмисливши всі вищенаведені факти, визначивши їх причини я остаточно переконався у своїй правоті.

В середовище українців, користуючись вишиванкою, як маскувальним халатом, просочилися вороги. Вони негайно заходилися до руйнації, єдиного колись, націоналістичного руху в Україні. Їхньою зброєю став ревізіонізм, хуцпа, замовчування і перекручування вчення класиків українського націоналізму, компрометація його в очах українців та інших народів, які населяють Україну. Користуючись цією зброєю, вони відволікають наш могутній, але занадто щирий і простодушний народ від його головної мети і призначення – побудова Української Держави нового, небаченого до того типу, створення нового справедливого, відповідного природі ладу, нового ідеалістичного світосприйняття. 

Цей устрій, це світосприйняття зметуть те матеріалістично-марксистьке болото в, якому захлинається нині біла раса. Врятує Європу і весь світ від виродження і занепаду, яке несе з собою глобалізація, матеріалістичний споживацький світогляд і псевдодемократія, яка по суті своїй є диктатурою бидла над Нацією. Саме для того аби змести зі шляху Української Нації до її величної долі всіх ревізіоністів, пристосуванців і колаборантів, визволити її від колоніального і окупаційного гніту, Рух за Гетьманат пропонує свій оновлений світогляд, свої величні цілі, які однією своєю величчю, відкинуть у відстійник історії всіх легкодухів, брехунів, слабаків і лінивців!  

Ревізіонізм же - це зрада!!! Але зрада настільки брутальна, підла і нахабна, що нашому щирому народу навіть моторошно повірити в саму можливість такої підлості.

Нації з ними не по дорозі!

Вперед до світла!

Геть ману!