 |
| Генерал Власов виступає перед новобранцями РОА |
Друга частина довідника Вадима Махна "Повний перелік ОБ’ЄДНАНЬ і
З’ЄДНАНЬ 3-го Рейха з громадян СРСР і емігрантів, а також з мешканців
Прибалтики, Західної Білорусії та України" дає можливість вивчити структуру адміністративну структуру окупаційного режиму встановленого нацистами і місце колабораціоністів в цій структурі.
ПОМІЧНИКИ ППО
(Служба «Нікелю»), пізніше -
помічники СС.
На службу Помічників ППО німці
набирали дівчат і хлопців у частині Люфтваффе: в прожекторні батареї,
аеростатні частини, частини зв'язку, димзавес, медичні та постачання, пізніше -
зенітні батареї. Їхній
вік був 14-17 років, служба - 2 роки з подальшим переведенням у частині СС.
Під час війни було мобілізовано:
- Росіяни: 14000 осіб, з них 4000 дівчат.
- Українці: 10000 осіб, з них 1200 дівчат.
- Білоруси 3200 осіб, з них 200 дівчат.
- Литовці 1200 осіб, з них 200 дівчат.
- Латиші 5200 осіб, з них 200 дівчат.
- Естонці 1100 осіб, з них 100 дівчат.
- Кримські татари - до 200 осіб.
Всього: до 35 000 осіб, з них до 6000 дівчат.
НАЦІОНАЛЬНІ КОМІТЕТИ І САМОВРЯДУВАННЯ
При Східному міністерстві 3-го Рейху були сформовані
Національні Комітети з різного роду емігрантів, білогвардійців і тому подібних
осіб, як ерзац-«уряди». Ці комітети, а їх було більше 30, займалися
політико-пропагандистським забезпеченням формування национольних частин і роботою
з населенням.
Білорусія, Литва, Латвія, Естонія.
Формуванням
колабораціоністських частин у Рейхскомісаріаті «Остланд», Генеральних
комісаріатах «Латвія», «Литва», «Естонія» і «Білорусь» займалося, в основному,
місцеве самоврядування, яке має нехай і безправний, але офіційний статус. Таким
чином здійснювалися їхні спроби підвищити власний статус і вплив.
Російські автономії.
В Рейхкоміссаріатах «Москва» і «Кавказ», в тилових
районах Вермахту, був поставлений успішний експеримент з управління автономними
територіями населеними росіянами (Лепельський округ Брянської області: 8
районів - 581 000 мешканців) і козаками (показовий Уманський відділ Кубанського
козачого Війська: 6 районів - 160 000 мешканців) як прообразами майбутніх
маріонеткових держав «Московія» і «Казакія».
Спираючись на свої збройні формування, Російська
Визвольна Народна Армія обер-бургомістра Лепельського округу Воскобойникова (він-же
Воскобойник, він-же Дашков), потім Камінського, (1 бригада, 5 полків, 18
батальйонів разом з 8 районними управліннями міліції - до 20 000 чоловік)
і козацьке ополчення отамана Уманського відділу Горба (7 батальйонів, 3300
осіб) забезпечили безперебійне постачання продовольства Вермахту і «порядок» на
підконтрольній території. Причому тільки в Локотьському окрузі «РОНА» спалила
24 партизанські села і вбила 10 000 мирних мешканців.
Російський комітет і
Конгрес Визволення Народів Росії
(Російська «союзна держава»).
Створений у грудні 1942 року, Російський комітет на чолі
з Власовим володів серед інших комітетів найпотужнішою інфраструктурою: мережею
російських комітетів до району і міста включно, центральною та місцевою пресою
(газетеми і журналом). Була організована і мережа навчальних закладів: Вища
політична школа для російських офіцерів, Школа офіцерів-пропагандистів
«Дабендорф», Німецько-російська Вища господарська школа, батальйон пропаганди
«Дабендорф», 130 Груп перехоплення по 25 чоловік (з них 5 офіцерів) при 130
німецьких дивізіях, понад 40 підрозділів обслуговування (по 20 чоловік у
кожному) при пунктах збору військовополонених і пересильних таборах,
вербувальні пункти. Тільки в Криму їх було три.
Все це разом з численними організаціями білої еміграції
та інфраструктурою РОА в Вермахті (Маріампольска академія, 6 офіцерських шкіл,
госпіталь, будинки відпочинку, санаторії, навчальні та запасні частини,
санітарні поїзди, сільськогосподарські комендатури тощо), дозволило в 1944р.,
Після створення Конгресу Визволення Народів Росії, (КОНР - уряду Союзної
Російської держави), в стислі терміни створити боєздатні збройні сили КОНР.
Український комітет.
Український комітет був створений 23.02.1945 року. Очолив
його генерал-хорунжий польської армії Д.Шандрук, його заступником з військових
питань став емігрант, генерал-хорунжий УНР М.Омельяновіч-Павленко.
Однак, тільки в 1945р. він зміг сформувати українську
офіцерську школу, яка так і не випустила жодного офіцера.
Російське Козацтво.
Російське Козацтво з березня 1943 року мало свій «уряд» -
Головне управління Козацьких Військ (ГУКВ) при Східному міністерстві, яке
спиралося на місцевих отаманів в козацьких регіонах і забезпечувало формування
боєздатних частин поліції, Вермахту і Абверу.
30 березня 1944года ГУКВ було переведено зі Східного
міністерства до Головного управління СС (ФА-СС). Беззмінним начальником ГУКВ
був генерал кавалерії (генерал-лейтенант Вермахту) Краснов - ідеолог незалежної
«Казакії».
28 днів, з 02 по 29 серпня 1944р., ГУКВ мало статус
«Уряду Казакії» - союзної Німеччині держави. На початку 1945р., Після приєднання
козаків до КОНР та формування ГУКВ КОНР, Краснов вплив і владу втратив.
Крим.
У Криму з початку 1942 року діяли Мусульманські (пізніше
Кримськотатарські) комітети, які реально забезпечили формування 10
кримськотатарських батальйонів і активного резерву у вигляді рот самооборони і
поліції порядку в 6 кримськотатарських районах і 210 селах.
Український комітет Криму.
Представляв сам себе. Український театр Сімферополя в
грудні 1942 року був закритий СД за український націоналізм і за зв'язки з ОУН
а частина артистів була заарештована.
Російські комітети Криму.
Створені в 1943р у всіх 26 районах та 7 містах. Вони володіли
реальною інфраструктурою у вигляді: Кримського центру пропаганди РОА, газет (у
Севастополі друкувалася газета «Русское слово»), 3-х вербувальних пунктів РОА,
і спиралися на місцеве російське самоврядування, що дозволило сформувати в
Криму кілька частин РОА Вермахту, російські частини Крігсмаріне, люфтваффе і
РАД, а також 27 міських управлінь російської допоміжної поліції 7 міст і 20
районів (350 сільських громад). Причому поліція міст Феодосія і Керч, а також
Керченського (зараз Ленінського) району формувалася двічі.
Згадувані в літературі Сімферопольський, Феодосійський та
Євпаторійський батальйони РОА, скоріш за все, були маршовими батальйонами РОА
Вермахту.
560-й батальйон РОА, знищений під Феодосією і відновлений
в Італії, мав той-же номер що і німецько-російський батальйон охорони таборів
військовополонених Рейхкомісаріату «Україна».
994-й батальйон РОА, теж знищений під Феодосією,
найвірогідніше кримського формування, судячи по номеру міг бути комендантською
частиною.
На початку 1944р. була зроблена спроба сформувати
Кримське російсько-татарсько-український уряд, але було вже пізно.
Єврейський колабораціонізм.
У більшості населених пунктах зі значним єврейським
населенням були сформовані Єврейські комітети, які були самоврядуванням в
гетто. В Україні було створено 442 єврейських гетто з 442 Єврейськими
комітетами, в Росії Єврейський комітет був створений тільки в Ростові на Дону.
У Прибалтиці і Білорусії Єврейські комітети існували в
гетто.
Поряд з Єврейськими комітетами в гетто були створені Єврейська допоміжна служба правопорядку
(єврейська допоміжна поліція), яка підпорядковувалася «СС ундполіцайфюрерам» -
місцевим керівникам СС і поліції. Найбільшими з них були підрозділи
єврейської поліції Львова - 750 осіб.
Начальник Дубровіцської
міської української допоміжної поліції Рівненської області К.Коваленко,
активний учасник «рішення» єврейської проблеми в Рівненській області, страчений
в 1950р. під своїм справжнім прізвищем Хаїм Сегал.
Одесит Карцев, який
організував банду колаборантів з 60 чоловік, страчений в 1947р. під справжнім
прізвищем Гершман.
Російський старший
поліцай Іванов, активний ліквідатор євреїв в Смоленську, страчений під своїм
справжнім прізвищем Фрідман.
ЗОНИ ОКУПАЦІЇ І
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Окупована територія СРСР поділялась на 4 зони:
1.
Бойова зона - перебувала в тилу фронту
до 20 кілометрів. Окупаційний режим в ній здійснювали Головні польові
комендатури корпусів, які через місцеві комендатури керували місцевим
самоврядуванням. При Головних польових комендатурах діяли органи Абвера з
таємною польовою поліцією при Абвері (польове гестапо), німецькими частинами
польової жандармерії та польової поліції. Місцеве самоврядування (включаючи
поліцію і самооборону), підпорядковувалося комендантам.
2.
Тилові армійські райони (мали 500-і
номери) - перебували за корпусними тиловими районами, 20-50 кілометрів від
фронту. Окупаційний режим в них здійснювали начальники тилових районів армій
через Армійські комендатури і Головні польові комендатури (від 3-х до 6-и), які
через місцеві комендатури керували місцевим самоврядуванням. При начальниках
армійських тилових районів та підпорядкованих їм комендатурам функціонувала
контррозвідка Абвера, органами виконання якої були частини фельджандармерії,
таємної польової поліції (гехайме фельдполіцай), поліції порядку (ОРПО),
поліції безпеки (зіпо), кримінальної поліції (Крип), служби безпеки СС - СД, допоміжної
поліції та підрозділи РСХА-СС «Цеппелін», СД, підрозділи айнзатцгруп РСХА-СС. Діяльністю
всієї поліції і структур СС керував місцевий керівник СС і поліції (СС
ундполіцайфюрер). Але всі вони підпорядковувалися командувачу армією і начальнику
тилового району.
Начальнику
армійського тилового району підпорядковувалися головні польові комендатури з
місцевими комендатурами. Їм було додано: батальйони фельджандармерії, охоронні
частини, батальйони допоміжної поліції - фуцманшафт (ШУМУ), частини
(батальйони, роти і загони) Польової поліції, Польових єгерів і Польової
жандармерії. У складі більшості армійських тилових районів, але не у всіх, в
1942р. були сформовані 500-і охоронні корпуси (східні), номери яких збігалися з
номерами тилових районів.
Починаючи
з 1942 року в групі армій «Центр» армійським тиловим районам почали надавати
охоронні дивізії.
2.
Тилові райони груп армій. Мали номери
101, 102, 103, здійснювали окупаційний режим на віддаленні від лінії фронту від
50 до 250-300 кілометрів від фронту. Їм були підпорядковані керівники СС і
поліції (зі структурами і формуваннями СС і поліції).
У
кожному тиловому районі групи армій було по 3 німецькі охоронні дивізії, яким
підпорядковувалося кілька головних польових комендатур з місцевими
(гарнізонними) комендатурами, формування абверу, а також частини військової
поліції (польової жандармерії, польової поліції і польових єгерів, регулювання
руху, залізничної патрульної служби та охорони) і місцеві збройні формування. Цивільна
адміністрація Східного міністерства (районні, окружні та місцеві комісаріати) в
тилових районах підпорядковувалася Вермахту.
3.
Охоронні дивізії Вермахту.
Охоронні
дивізії Вермахту відповідали за здійснення окупаційного режиму в своїй
операційній зоні. Вони складалися зі штабу дивізії, піхотного полку з 2-3
батальйонів, 1 артилерійського дивізіону (3 батареї), штабу охоронного полку, 1
охоронного батальйону, 3-4 батальйонів охорони тилу.
Штабу
дивізії підкорялися 2-3 головні польові комендатури з підлеглими місцевими
комендатурами, які й керували місцевим самоврядуванням, включаючи поліцію.
Штабу
дивізії (полків, комендатурам) підпорядковувалися формування військової
поліції, батальйони, роти і загони польової жандармерії, регулювальників,
охорони залізниць, патрульної служби і так далі.
При
штабах дивізій (полків, комендатур) діяли органи Абвера, комісаріати таємної
польової поліції, які мали місцевий колабораційний апарат. При охоронних
дивізіях було по 2-3 пересильних табори військовополонених «Дулаг».
Обстановка
на фронті змусила німців повсюдно замінити німецькі частини на східні
батальйони і роти. До кінця 1942 року 30 німецьких батальйонів з 34
використовувалися на фронті.
У
1943-му році в окупаційному угрупованні 23 охоронних полки були східними. Значна
частина охоронних дивізій перетворилася на східні, не будучи такими за назвою.
500-і охоронні корпуси східних військ і
700-і бригади особливого призначення Вермахту.
У 1942 році в тилових районах
армій були сформовані німецькі штаби охоронних корпусів східних військ
особливого призначення як командні інстанції для керівництва охоронними
частинами.
В кінці 1942 - початку 1943
років, всі 500-і східні охоронні корпуси армій і східні частини груп армій були
переформовані в 700-і (східні) бригади особливого призначення, причому
батальйони 700-х бригад додавалися німецьким комендатурам, охоронним дивізіям,
фронтовим дивізіям і корпусам.
В середині 1943 року 700-і
бригади були переформовані в полки та придані комендатурам, охоронним дивізіям
і дивізіям особливого призначення а Тилові райони груп армій переформовані в
Корпуси охорони тилу. Польова жандармерія і єгері «займалися», в основному,
військовослужбовцями, а охоронні частини і польова поліція здійснювали
окупаційний режим і, при відступі, перетворювали прифронтову смугу в «Зону
випаленої землі».
У групі армій «Південь»
(«Південна Україна»), в 1943-му році сформували єдині в складі Вермахту 2-а
з'єднання Польової поліції: Зведено-козача (російська) дивізія Польовий поліції
«Фон Шуленбург» і Козача (російська) пластунська бригада польової поліції
полковника Духопєльнікова.
Рейхскомісаріату на чолі з
Рейскоміссарами, підкорялися «Східному міністерству». Вищі Начальники СС,
поліції та командувачі Вермахту на територіях Рейхскомісаріату підпорядковувалися
Рейхскомиссарам, які через керівників СС і поліції і здійснювали окупаційний
режим. На територіях Рейхскомісаріатів за безпеку відповідав не Вермахт
(Абвер), а Головне Управління імперської безпеки СС - РСХА-СС з місцевими
органами СД, гестапо і поліції.
МАСКУВАННЯ
МАСШТАБІВ КОЛАБОРАЦІОНІЗМУ
КЕРІВНИЦТВОМ
ВЕРМАХТУ.
Для приховування від Гітлера і
керівництва партії масштабів залучення східних військ (діяла заборона Гітлера
формувати східні частини більші за батальйон) командуванням Вермахту
використовувалися різні бюрократичні хитрощі. Наприклад: східні полки, які
мають у своєму складі батальйони з кількох рот, перейменовувалися в батальйони,
а батальйони в їх складі перейменовувалися в абтлунги з 3-5 рот і батарей.
Формування частин особливого
призначення, раніше це були німецькі частини не типової організації, наприклад,
фортечна, прикордонна, берегової оборони і так далі, починаючи з 1943 року
стали часто формуватися з переважанням східних військ.
Підпорядкування східних військ
німецьким штабам дивізій, охоронних корпусів, бригад і полків дало можливість у
звітах, формально не обманюючи, показувати тільки східні батальйони підлеглі
німецьким та змішаним штабам, наприклад 500-і охоронні корпуси, 700-і бригади і
полки.
Заміна німецького персоналу
східними добровольцями без зміни статусу і назви частин, дала можливість
забезпечити особовим складом батальйони охорони таборів військовополонених
Вермахту, артилерію берегової оборони Вермахту і Крігсмаріне, частини ППО,
важку артилерію РГК, де
на 1 німця припадало 4-5 східних солдатів.
Широко використовувалися нетипові, тимчасові для німецьких
частин найменування підрозділів: сотня, загін, команда, група, охоронний
корпус, підгрупа, дружина і так далі.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ
ПОДІЛ ОКУПОВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ
До війни на окупованих територіях СРСР проживало 88000000
осіб, з яких 73000000 потрапило в окупацію.
Зона окупації сателітів
Німеччини.
Гітлер віддав під окупацію своїм
союзникам територію з населенням понад 7000000 осіб: Молдова, 3 області
України, 1 автономія Росії. Окупацію виробляти:
- Угорщина - нинішня Закарпатська область України;
- Румунія - нинішня Чернівецька область України (Буковина), Молдова, Одеська
область до частини Миколаївської області Україна (Трансністрія).
- Фінляндія - нинішня Карельська
автономія і Карельський перешийок Ленінградської області Росії.
Зона окупації Німеччини.
Імперська територія - Рейх,
населення до 7 млн. осіб. У Східну Пруссію включили західні райони Брестської
області Білорусії, Клайпедську (МемельсЬку) області Литви.
В дистрикт «Галичина» у складі 10
головних комісаріатів Генерал-губернаторства «Польща» включили 3 області України:
нинішні Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області.
Окуповані території під
юрисдикцією Східного міністерства склали 2
Рейхскомісаріати, 10 Генеральних комісаріатів з населенням 25 мільйонів людей:
15 областей України, 4 області Білорусії, 3 республіки Прибалтики.
Рейхскомісаріат «Остланд». Східне міністерство.
Центр - місто Рига. Населення
- 8 млн жітелів. Включав 4 генеральних комісаріату:
Генеральний комісаріат «Литва», центр Каунас, без Клайпеди (Мемельській
області) з північно-західними районами Білорусі;
Генеральний комісаріат «Латвія», центр місто Рига;
Генеральний комісаріат «Естонія», центр місто Таллінн;
Генеральний комісаріат «Белоруссия», центр місто Мінськ з населенням 3,1
млн. жителів. Складався з 2 головних комісаріатів («Мінськ» і «Барановичі»), 10
окружних комісаріату, (місто - округ Мінськ і 9 окружних комісаріатів - 68
районів та 10 міст), без 3-х областей та 124-х районів БРСР: західній, північно-західній,
південній та східній частині республіки.
Рейхскоміссаріат «Україна». Східне міністерство.
Включав територію з населенням 17 млн. чоловік. Центр - місто Рівне.
Складався з 6 Генеральних комісаріатів і 23 головних комісаріатів:
Генеральний комісаріат «Волинь-Поділля» - (Волинська, Рівненська,
Хмельницька, Вінницька області Україна, південь Брестської області Білорусі). Центр
- місто Вінниця.
Генеральний комісаріат «Житомир» - (Житомирська область Україна, Гомельська
область, південь Пінської і Поліської областей Білорусі). Центр місто Житомир.
Генеральний комісаріат «Київ» - (м. Київ, Київська, Черкаська, Полтавська
області Україна).Центр - місто Київ.
Генеральний комісаріат «Миколаїв» - (Миколаївська, Кіровоградська та
північна частина Херсонської областей Україні).Центр - місто Миколаїв.
Генеральний комісаріат «Дніпропетровськ» - (Дніпропетровська і північ
Запорізької областей Україні). Центр - місто Дніпропетровськ.
Генеральний комісаріат «Таврія» - (південні частини Херсонської та Запорізької
областей Україні). Включав головний комісаріат «Мелітополь» і головний
комісаріат «Крим» з центрами в м. Мелітополь, пізніше - у м. Сімферополь.
Пізніше головний комісаріат «Крим» перебував під юрисдикцією групи армій
Вермахту «Південь».
Окуповані території під юрисдикцією Вермахту включали:
- 3 тилових райони груп армій Вермахту, близько 35 мільйонів чоловік;
- 2 області Білорусі, приблизно 2,5 мільйона чоловік;
- 5 областей України, близько 8000000 чоловік;
- 18 областей і 7 автономій Росії, більше 20 мільйонів чоловік.
101-й Тиловий район групи армій «Південь» включав:
Генеральні комісаріати «Чернігів», «Харків» і «Сталіно» Рейхскомісаріату
«Україна» - Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (Донецька) і Ворошиловградська
(Луганська) області Україна.
Генеральні комісаріати «Ростов», «Воронеж», «Бєлгород» і «Царицин»
Рейскомісаріата «Україна» - Воронезька - 74 райони, Орловська, Курська,
Білгородська, Ростовська і західні райони Сталінградської (Волгоградської)
областей Росії.
Генеральні комісаріати «Кубань», «Ставропілля» і «Горський», а також
головний комісаріат «Калмикія» Рейхскомісаріату «Кавказ» - Краснодарський і
Ставропольський краї, Кабардино-Балкарська, Адигейська, Карачаєво-Черкеська,
Північно-Осетинська автономії а також західні райони Чечено-Інгушської і
Калмицької автономій Росії.
Головний комісаріат «Крим» генерального комісаріату «Таврія»
Рейхскомісаріату «Україна» включав територію нинішньої АР Крим Україні.
103 Тиловий район групи армій «Північ» включав:
Генеральний комісаріат «Північ-Петербург» Рейхскомісаріату «Москва» з
територією Псковської, Новгородської і 25 районів Ленінградської областей.
102-й Тиловий район групи армій «Центр» включав:
Генеральний комісаріат «Тула» Рейхскомісаріату «Москва» з територією
Смоленської, 16 районів Тверській, Калузької, Московської, Рязанської,
Брянської, Великолуцької, Тульської, Калінінської областей Росії а також
території Вітебської, Могилевської, північ Гомельської і захід Мінської
областей Білорусії.
СХІДНІ ЧАСТИНИ ВЕРМАХТУ У СКЛАДІ
ОКУПАЦІЙНОГО УГРУПУВАННЯ
У Рейхскомісаріаті «Остланд» дислокувався 11-й Резервний
корпус Вермахту, з'єднання і частини котрого, включаючи незначні східні
частини, входили в окупаційне угрупування.
В Рейскомісаріаті «Україна» дислокувався 12-й Резервний корпус Вермахту, що
має в різні періоди великі формування східних військ, такі як:
- Козачий (російський) охоронний корпус з 15 полків;
- 162-я Навчальна дивізія Остлегіонов з 6 полків;
- 740-я козача (російська) запасна бригада з 6 батальйонів;
- Козача (російська) Група Походного отамана з 4 полків;
- Козаче угрупування полковника фон Панвіца з 6 полків;
- Зведено-Козача (російська) дивізія польової поліції «Фон Шуленбург»;
- Козача пластунська (російська) бригада польової поліції полковника
Духопєльнікова з 6 батальйонів;
- Сто п'ятдесят третя навчально-польова дивізія Вермахту з 3-х полків і 15
батальйонів Остлегіонов;
- Калмицький кавалерійський охоронний корпус з 4-х дивізіонів;
- 531-й козачий охоронний корпус Вермахту.
У генерал-губернаторстві «Польща» (включаючи Галичину) дислокувалися:
- 1-я Козача (російська) кавалерійська дивізія Вермахту (пізніше військ СС)
з 8 полків;
- Депо-дивізія РОА полігону «Мілан» Вермахту з 4-х полків і 20 батальйонів
РОА, в тому числі й козацьких;
- Навчальна дивізія Остлегіонов «Легіново» з 1 бригади та 5 полків а також,
- «Робоча бригада «Болла »з 5 туркестанських батальйонів.
