І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

середа, 19 вересня 2012 р.

Хто ж розпочав Першу світову війну?


Ярема Галайда

Історію пишуть переможці

"Люди ніколи не брешуть так,
  як після полювання, під час війни і перед виборами"
                                                                                                                                  Отто фон Бісмарк

Якось не помітно і тихенько прослизнула повз нашу увагу одна з найсумніших дат світової історії – 1 серпня. Якось ми й не помітили, що до 1 серпня 2014 року залишилося два роки. Рівно два роки залишилося до 100-річчя (!!!) початку Першої світової війни.
Перша світова війна стала в історії людства не тільки «світовою бійнею», першою імперіалістичною, однією з найбільших трагедій людства, але й подією, причини і привід до якої стали предметами чи не найбільших пропагандистських вивертів, історичних фальсифікацій і політичних спекуляцій, коротше, брехні.

В ході першої світової населення Європи скоротилося майже на 15 мільйонів люду. Втрати економік європейських держав сягнули 208 млрд. доларів (сума навіть для сьогодення астрономічна). Весь Старий Світ лежав у руїнах, а окремі області знелюдніли.  Політична карта Європи зазнала докорінних змін. Світом прокотилася хвиля революцій, в ході яких з пекла виповзло нове чудовисько – комунізм. Він же пожер людей в рази більше ніж його матір – Перша світова війна.
То хто винен в усіх цих бідах і болючих змінах? На кому лежить відповідальність за цю страшну, криваву трагедію та її наслідки для людства? Ці питання тим більш актуальні, що саме у Першій світовій крилися корені нової, ще страшнішої трагедії – Другої світової війни. Без перебільшення можна сказати, що не було б «Першої Імперіалістичної», не було б і Гітлера, і Сталіна, і Мао, і Пол Пота…
Всім нам зі шкільної лави втовкмачували: «Винуватцями Першої світової війни були імперіалісти всіх імперіалістичних країн. А головним винуватцем і агресором була, звісно ж, кайзерівська Німеччина» . Ну і Австро-Угорщина з Італією на додачу.
А чи так це було? Пропоную розглянути питання без пристрастей. З позицій чистої логіки дослідити факти. Причому не з закритих якихось джерел, до яких не кожен має доступ, а з цілком відкритих і давно відомих.
Сараєвське вбивство
Ми не будемо тут вдаватися в історію складання Антанти і Трійного союзу, не будемо длубатися у протиріччях на Балканах, Близькому Сході, Китаї, Північній Африці. Різних там Марокканських кризах, Балканських війнах, дипломатичних вивертах… Всім нам і так зрозуміло, що війна була, власне, неминуча. Забагато вже накопичилося претензій, амбіцій, невдоволення, проблем, щоби не виникла спокуса вирішити їх усі одним ударом. Забагато вже накопичили сторони конфлікту сил аби мати змогу того удару завдати. Отже, – війна і жодних інших рішень ніхто не бачив. Іншого способу розплутати той клубок протиріч, крім того як розрубати його, не було.
Тому ми розглянемо і проаналізуємо події, які безпосередньо передували війні і спробуємо аби вирахувати справжніх розпалювачів пожежі світової війни.

Ерцгерцог Франц Фердинанд Габсбург
Як відомо, ця пожежа спалахнула внаслідок, так званої, липневої кризи 1914 року. Викликана криза була вбивством 28 червня 1914 року в Сараєві ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця трону Австро-Угоської імперії, а також його жінки княгині Софії. Вбивцею був член сербської терористичної організації «Млада Босна» Гаврило Принцип, який був заарештований на місці злочину австрійською поліцією. Цікаво те, що мало хто говорить, що постріли Принципа були не першим замахом на життя Фердинанда того дня. Спочатку в автомобіль ерцгерцога кидали бомбу. Але «бомбіст» схибив і влучив у натовп зустрічаючих. Постраждало багато людей, а шістьох терміново у важкому стані доправили у лікарню. Франц Фердинанд вирушив до неї аби відвідати поранених і дорогою був застрелений Гаврилом Принципом.
Гаврило Принцип
Але криза розгорілася ще не тоді, а трохи пізніше, коли австрійські поліцейські заарештували всіх бойовиків «Млада Босни», які брали участь в замаху на спадкоємця австрійського престолу. В ході допитів стало відомо, що «Млада Босна» (правда, австрійці спочатку вважали, що заарештували бойовиків іншої сербської терористичної групи: «Народна Одбрана») активно співпрацювала з Сербськими спецслужбами. Сам теракт проти Франца-Фердинанда розробляв полковник сербської таємної поліції Драгутин Дмитрієвич. Безпосередню участь у підготовці вбивства брали майори сербських спецслужб Воїслав Танкосич та Мілан Циганович. Крім того, бойовики перейшли сербсько-австрійський кордон за безпосередньої допомоги сербських прикордонників.
Висновок напрошується сам по собі: Сербське королівство підготувало і здійснило вбивство члена австрійської імператорської сімї. Гірше того, спадкоємця престолу!!! За традицією тих часів, такі дії можна було розцінювати лише, як напад на державу і оголошення війни, бо самодержець за монархічного устрою і є носієм суверенітету країни. Тобто, напад на нього розцінювався, як напад на країну. Той же самий принцип розповсюджувався і на спадкоємця престолу.
Реакція Австрії, однак, була досить помірна. Воно й зрозуміло - за Сербією вже майже 150 років стояла Росія, до війни з якою Австро-Угорщина була явно не готова. Та й слов'янське населення імперії навряд чи підтримало б цю війну. Тому австрійський уряд спочатку (23 липня 1914) висунув Сербії ультиматум. Характерно, що, власне, австрійський уряд схилявся до більш помірних вимог, але, на наполягання угорського прем’єр-міністра графа Іштвана Тиси, 7 липня 1914 року прийняв жорсткіший варіант, запропонований Угорщиною.
Дату було обрано не випадково. Власне, ультиматум можна було б вручити і раніше. Але з 20 до 23 липня у Москві з офіційним візитом перебував Президент Франції Раймон Пуанкаре. Тому, аби не викликати ускладнень і не дати можливість Миколі ІІ і Пуанкаре негайно домовитись про спільну реакцію на ультиматум, демарш було відкладено на той час, коли Президент від’їде у Париж. Та цей маневр був марним. У таємних статтях угоди між французьким і російським урядом, укладеної в ході візиту Пуанкаре, містилося зобов’язання Франції виступити на боці Росії у випадку її війни з Німеччиною. Тобто, ми бачимо, що ще до того як Сербії був висунутий австрійський ультиматум, доля миру вже була вирішена. Не в Берліні, як нам постійно навіювали, а у Москві і Парижі. Бо з огляду на айстро-німецькі угоди, війна між Росією і Німеччиною була, в наслідок липневої кризи, неминучою.
Всього було висунуто 10 вимог, які Сербія повинна була прийняти безумовно.
Ось ці вимоги:
1.     Заборонити видання, що пропагують ненависть до Австро-Угорщини і порушення її територіальної цілісності.
2.     Закрити товариство «Народна Одбрана» і всі інші союзи організації, що ведуть пропаганду проти Австро-Угорщини.
3.     Виключити антиавстрійську пропаганду з народної освіти.
4.     Звільнити з військової та державної служби всіх офіцерів і чиновників, які займаються  антиавстрійською пропагандою.
5.     Допустити дію на території Сербії представників державних служб Австро-Угорської імперії для припинення будь-якої антиавстрійської діяльності.
6.     Провести розслідування проти кожного з учасників Сараєвського вбивства з участю в розслідуванні австрійського уряду.
7.     Заарештувати майора Воїслава Танкосича і Мілана Цигановича, причетних до Сараєвською вбивства.
8.     Вжити ефективних заходів для запобігання контрабанді зброї і вибухівки до Австрії, заарештувати прикордонників, які допомогли вбивцям перетнути кордон.
9.     Зробити пояснення щодо ворожих до Австро-Угорщини висловлювань сербських чиновників у період після вбивства.
10. Без зволікань інформувати австрійський уряд про заходи, вжиті відповідно до попередніх пунктів
Власне, як бачимо, нічого надзвичайного в цих вимогах не міститься. Крім пункту №5, який можна було б трактувати, як втручання у внутрішні справи Сербії, але чи ця вимога була висунута не після того як Сербія склала змову з метою замаху на суверенітет Австро-Угорщини шляхом цинічного вбивства представника правлячої династії.
Справа запахла війною між Австро-Угорською імперією і Сербським королівством. Результат війни був цілком передбачуваний. У противників були різні «вагові категорії»…
Тому сербський уряд негайно звернувся до свого давнього покровителя – Росії, яка радо взялася за роль посередника у розв'язанні кризи. Російський уряд порадив сербам прийняти ультиматум Австрії і тим самим уникнути війни, але запевнив їх, що в будь якому разі підтримає Сербію.
Наче все прекрасно і миролюбно, але давайте розглянемо позицію цього «посередника» і його подальші дії.
Микола ІІ
Ні для кого не секрет, що Росія, разом з Англією і Францією, входила до політичного союзу під назвою Антанта, який був скерований проти Трійного союзу у складі Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Крім того, Росія була давнім суперником Австрії у боротьбі за вплив на Балканах і в Центральній Європі. Ще з часів війн Сербії з Туреччиною у 18 ст. Росія надавала сербам всебічну військову та дипломатичну допомогу. В сербській армії служили російські офіцери, Сербія отримувала від Росії зброю, спорядження, боєприпаси. Російські спецслужби поводилися в Белграді, як у себе вдома. Сербія давно стала вірним союзником і плацдармом Росії на Балканах у протидії політиці Туреччини і Австро-Угорщини в Південній Європі. Крім того, Росія давно вже зазіхала на українські (Галичина) та інші слов’янські землі, які дісталися Австрії при розділі Польщі.
Тобто, давній суперник і противник Австрії береться залагодити її конфлікт зі своїм (Росії) поплічником і союзником. Якщо ж зважити, що за спиною Росії стояли Франція (про угоду між Пуанкаре і Миколою ІІ ми вже знаємо) і Англія, а сербські спецслужби фактично керувалися і підпорядковувалися російським, результат такого «посередництва», звісно, можна було передбачити. Та і саме вбивство Фердинанда починає виглядати досить підозріло.
Софія Хотек
Якщо ж ми візьмемо до уваги політичні погляди і бачення Фердинанда майбутнього імперії, то участь Росії у замаху на нього стане дуже логічною. Справа в тому, що австрійський ерцгерцог був великим слов’янофілом. Останні Габсбурги взагалі відзначались, як завзяті прибічники слов'янства. Згадаймо, хоча б, полковника Легіону Українських Січових Стрільців, визначного діяча українського визвольного руху Василя Вишиваного, який був відприском габсбурзького дому, ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбург-Лотрінґена.
Василь Вишиваний
(Ерцгерцог Вільгельм Франц
фон Габсбург-Лотрінґен)
Франц-Фердинанд виношував план створення під Австрійським скіпетром великої слов'янської, католицької держави, яка б стала противагою православній Росії і вивела б з під російського впливу слов’янство. Цю його ідею активно підтримувала його дружина Софія Хотек – чешка за національністю, палка прихильниця реформування Австрійської імперії з німецько-угорської держави у німецько-угорсько-слов’янську. Тобто, плани подальшого розвитку держави у спадкоємця імперського престолу були надзвичайно небезпечними для Росії. Його смерть стала б не тільки приводом для війни і розгрому Австро-Угорщини – давнього суперника московитів у Центральній і Східній Європі, а й усунула б небезпечного конкурента в царині впливу на слов’янство.
Та повернімося до подій липня 1914 року…
Не зважаючи на «зусилля» Росії, Сербія, 25 липня 1914 року, відкидає ультиматум Австрії, заперечивши його Пункт №5. Фактично – це провокація з метою підштовхнути Габсбурзьку імперію до війни. Та для чого Сербії війна, у якій у неї немає шансів встояти перед переважаючими силами противника? Отже, вона розраховувала на допомогу Росії у війні з цим набагато сильнішим противником.
І знову ж нагадаємо, що за Росією, в свою чергу, стояли Англія і Франція. Вони в разі війни Росії з країною учасницею Трійного союзу, мали виступити на боці Росії. Така сама угода була між Австрією і Німеччиною.
Але Трійний союз був явно ще не готовий до війни з Антантою, хоча, ми звикли думати інакше. По-перше: Німеччина ще не мала достатньої кількості військових кораблів аби протистояти Англії на морі. По-друге: Італія, після Боснійської кризи 1909 року, поступово стала відходити від своїх союзників і вже 24 жовтня 1909 року між Росією та Італією була укладена угода, згідно якої сторони зобов’язувались підтримувати status quo на Балканах. Тобто, Італія явно виступала проти свого союзника по Трійному союзу – Австро-Угорщини на боці Росії. Подальші події покажуть всю неприродність входження Італії до союзу з Австрією. Результатом стане те, що вона так і вступить у війну на боці своїх союників по Трійному союзу, а перейде на бік його противників. По-третє: сама Австро-Угорщина була надзвичайно нестабільною країною і переживала перманентну кризу у міжнаціональних відносинах в середині імперії, що не могло не вплинути на боєздатність її армії і єдність держави в разі війни. Тим більше, що слов’янські народи Габсбурзької імперії виступали проти війни з Росією і балканськими слов’янами. По четверте: збройні сили Трійного союзу були у двічі меншими чисельно ніж у Антанти.
Кайзер Вільгельм ІІ
Всі перелічені фактори свідчать про неготовність Трійного союзу до великої війни. Єдиним сильним і послідовним учасником цієї організації була Німеччина, але її сил явно не вистачило би на ведення війни на два фронти. Тим більше, що ще з часів Франко-пруської війни 1970-1871 років і утворення Німецької імперії, головним ворогом у Європі німцями вважалася Франція. Саме її прагнення реваншу за поразку і принизливий мир, втрату частини територій, викликало величезне занепокоєння Кайзера і німецького Генштабу.
Саме проти Франції Німеччина готувалася воювати (план Шліффена). І саме тому їй було необхідно заручитися нейтралітетом Росії і Англії у майбутній війні. Англія давала надію на свій нейтралітет, а от позиція Росії залежала від стану речей на Балканах. Враховуючи всі ці чинники не важко дійти висновку, що як би не прагнула «кайзерівська воєнщина» війни, яким би не заплутаним і небезпечним не був би вузол протиріч, Трійний союз не міг хотіти негайного початку війни.
Тим не менш, Кайзер Вільгельм ІІ не вірно оцінив позицію Антанти у цьому питанні. Він був певен, що Росія не насмілиться втягнутися у війну з Австро-Угорщиною, побоюючись війни ще й з Німеччиною. А отже, є шанс обмежити конфлікт Балканами. Тому, вірний своєму союзницькому обов’язку і впевнений у щасливому для Австрії кінці нової Балканської війни, він гарантував Австрійському імператорові свою підтримку у разі, якщо Росія спробує в неї втрутитись.
28 липня Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії. В той же день Англія привела до бойової готовності флот. Але вже 29 липня прем’єр міністр Великої Британії лорд Грей повідомив посла Німеччини, що Англія дотримуватиметься нейтралітету, якщо конфлікт обмежиться лише війною з Росією. Якщо ж буде втягнута і Франція, то Англія обов’язково долучиться до війни. Та це була нова пастка. Ми ж бо пам’ятаємо, що ще 20 липня 1914 року президент Франції Раймон Пуанкаре заявив, що Франція виступить на боці Росії у випадку її війни з Німеччиною.
Сараєвська «пастка» закрилася остаточно. Війна на два фронти стала неминучою для Німеччини.
Раймон Пуанкаре
Але Вільгельм і німецькі дипломати ще намагалися уникнути війни. 29 липня Німеччина запропонувала царському урядові припинити військові приготування, який вже проводив часткову мобілізацію армії та флоту проти Австрії. У відповідь, 30 липня цар Микола ІІ видає маніфест, яким оголошує війну Австро-Угорщині і загальну мобілізацію, яка й починається 31 липня 1914року. 31 липня, о півночі німецький уряд заявив, що якщо Росія не демобілізується до 12 години дня 1 серпня 1914 року, то Німеччина також оголосить мобілізацію. В цей же час, аби все ж таки уникнути війни на два фронти Німеччина, через свого посла у Парижі, передала прохання до французького уряду зберігати нейтралітет у війні Німеччини і Австро-Угорщини з Росією. Ця пропозиція була рішуче відкинута французами і 1 серпня Франція почала мобілізацію армії.
З огляду на ситуацію, яка склалася і відмову царя припинити мобілізацію, Німеччина також мобілізує армію і флот. І лише 3 серпня оголошує війну Франції. 4 серпня 1914 року війну Німеччині оголосила Англія…
От і все… Так і вибухнула Перша Світова. Старанно роздмухана і спровокована…
Розглянувши і зваживши всі ці факти до якого ж висновку ми можемо дійти? Сербія, точніше, її спецслужби спланували, підготували і здійснили руками терористів з «Младої Босни» замах на Ерцгерцога Франца Фердинанда. Мета цього замаху очевидна - спровокувати нову Балканську війну. Але за Сербією стояла Росія і Англія. Саме Росія, яка поводилася у Сербії, як у себе вдома, готувала сербську армію, постачала її спорядженням, зброєю. Саме Росія будучи посередником між австрійським і сербським урядом, не доклала всіх зусиль до мирного вирішення Липневої кризи 1914 року. Після заяви Пуанкаре було абсолютно ясно, що в разі спалаху війни і вступу до неї Росії вона автоматично переросте у загальноєвропейську, а з вступом до неї Англії – світовою. То чому нам постійно нав’язують думку, що війна почалась 1 серпня, коли її оголосила Росії Німеччина в той час коли Росія фактично напала на Австрію ще 30 липня 1914 року?
Мабуть тому, що історію пишуть переможці і їм дуже не хочеться, щоби на світ Божий виймалася їхня брудна білизна. Тому що не хочеться, щоби народи колись спитали, а як так вийшло, що через егоїзм, легковажність і прорахунки політиків заплатили життями мільйони ні в чому не винних людей? Як так сталося, що через мізерні амбіції крихітної державки на заході Балканського півострова світ п’ять років потопав у крові і руйнації? Як так сталося, що Росія, яка, як виявляється, була головним розпалювачем війни виставляє себе жертвою?
Чому Німеччина, яку в дійсності у війну втягнули мало не за вуха понесла страшне покарання і приниження від справжніх винуватців і розпалювачів «Світової пожежі»? І стає зрозумілим, чому Німеччина так прагнула реваншу. Бо, насправді, не реваншу вона хотіла, а помсти за несправедливе приниження і вбивство її кращих синів. Ось чому Друга Світова була неминучою. Ось чому німецький народ виніс на власних плечах до влади і до останньої крайності підтримував Гітлера, бився за нього до останнього солдата. Бо він, після років занепаду, приниження і страждань дав надію на відродження німецької нації, її духу, її значення, її сили.