І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

середа, 31 серпня 2011 р.

Арійські корені християнства.


Ярема Галайда

Дві тисячі років налічує історія християнства. Практично з перших же років його існування склалася і вкоренилася традиція прив’язування Ісусового вчення до єврейських коренів – Талмуду і яхвізму, який помилково називають іудаїзмом. Ми не будемо зараз розглядати причини, які викликали цю глибоко хибну і шкідливу думку, а розглянемо справжнє походження християнства і спробуємо віднайти те глибинне коріння, яке міцно пов'язує проповідь Ісуса з найдавнішими арійськими вченнями.
Починати можна з дуже і дуже давніх часів, але щоби не блукати манівцями і не будувати свої висновки на сумнівних і неперевірених відомостях, почнемо з Геродота і його велетенської праці «Історія». А точніше з легенди про три Божественні дари скіфам.
У легенді говориться, що трьом легендарним братам-засновникам скіфської держави, синам царя Таргітая, Ліпоксаю, Арпоксаю і Колоксаю впали з неба золоті предмети:  келих, рало з ярмом і бойова сокира. Ліпоксаю і Арпоксаю золото не далося, палаючи пекучим вогнем, а от молодщий Колоксай спокійно його взяв і відніс усі предмети до свого дому. Після цього, старші брати визнали його верховним царем.

Дуже гарна легенда, чи не так? Але яка її символіка? Яка символіка закладена в  іменах братів і Божественних дарах? Який сенс надавали їм наші предки? Для них же кожна річ, кожен струмок, камінець, деревце були живими істотами. Кожна подія була сповнена глибокого магічного сенсу, в усьому вони бачили прояви Божественної сили і волі. Світ навколо наших предків був заселений невидимими чарівними істотами і духами, будь де можна було помітити сліди перебування малого чи великого Бога. Тому кожна річ, тим більше легендарна, несла на собі відбиток тої сили і волі. Несла пророцтво і закодоване послання Богів людям.
То яка ж, все таки, символіка була закладена у легенду про дари Богів трьом братам-царевичам? За стародавньою традицією плуг і ярмо символізують  земні блага, матеріальне багатство. Келих символізує духовне наповнення і зв'язок з Богами. Не дарма келих був завжди, у всіх арійських народів, головним атрибутом жрецтва від часів Керносівського ідола до Священного Грааля. Сокира ж означала верховну владу, яка поєднувала, скріплювала і захищала матеріальне і духовне під своєю опікою.
Ще більш знаково і символічно перекладаються імена царюючих братів. Слово «ксай», яким закінчується кожне з імен, скіфською мовою означає, власне, «цар». Тобто, на перший погляд, просто фіксує їхнє царське походження, але це якщо не брати до уваги символіку першої частини їхніх імен. «Ліпо» означає «вода», «Арпо» означає «земля», а «Коло» - «Сонце» (не нагадує Колобок?). Якщо ж сполучити ці слова в іменах то вийде, що братів, відповідно, звали – Цар води, Цар землі і Цар Сонця.
Тепер розглянемо символіку, яку вкладали наші предки у магічні поняття Води, Землі і Сонця. Землі надавали властивості і значення носія родючого матеріального начала. Вода вважалася носієм запліднюючого духовного начала. Сонце ж, було носієм життєдайної сили.
Проаналізувавши символи, зашифровані в іменах братів-царів і подарунках Богів, ми легко прийдемо до висновку, що в легенді про Божественні дарунки скіфам зашифроване вчення про Трійцю (або Трисуття) - фундаментальне положення будь якої арійської релігії, яке є так само фундаментальним положенням і християнства.
Друга, ще давніша, легенда про походження скіфського племені, викладена Геродотом, несе в собі ті самі символи, тільки більш архаїчні. Колись у часи, які були сивою давниною вже в часи скіфів, якийсь міфічний герой-напівбог, названий Геродотом Гераклом подарував своїй коханці, праматері скіфів (за всіма ознаками Богині водних потоків Дані) надзвичайно тугий лук і наказав, щоби коли їхні троє синів виростуть, дати кожному з них спробувати натягнути його. Той, хто зможе це зробити має отримати разом з царською владою цей самий лук, золотий келих і пояс. Двоє старших синів не змогли натягнути батьків лук, а третій - Скіф - зумів те зробити і став першим царем і родоначальником скіфів.
Гераклові дари синам мають ту ж саму символіку, що й дари Богів синам Таргітая. Пояс – символ матеріального начала, келих – символ духовного начала і лук – символ об’єднавчої сили і влади. Як тятива зв’язує плечі лука так і Божественна сила зв’язує духовне з матеріальним.
Ще одним важливим моментом в цих давніх легендах стало отримання дарів, які символізують владу над матерією, духом і життєдайною силою, після певних випробовувань, одним, найбільш гідним, володарем. Він і ставав носієм всієї повноти влади і хранителем Божественних дарів.
Всі ці міркування приводять нас до віднайдення повного співпадіння з окремими фундаментальними положеннями християнського вчення. 
Мова про Євангельську легенду про поклоніння волхвів немовляті Ісусу і їхні дари йому, а також, приховану в ній символіку вчення про Трійцю.
Ось її короткий зміст. Троє царів-волхвів: Гаспар в Африці, Валтасар у Персії і Мельхіор в Індії, перебуваючи у своїх резиденціях, раптом побачили одне й те саме знамення – «Віфлеємську зірку». При чому побачили її тільки ці троє… і негайно вирушили за нею. Зустрівшись в Кападокії, на теренах стародавньої арійської держави хетів, вони, вже разом, рушили в Галілею, а потім до Віфлеєма, де й побачили новонародженого Ісуса, на якого, власне, і вказувала зірка. Уклонившись малюкові, кожен з волхвів вручив йому свій дарунок. Валтасар – ладан, Мельхіор – гілочку мирри, а Гаспар шматочок золота. Після цього, вони невдовзі, розійшлись по домівках.
От і вся легенда. Але давайте розглянемо її символічне значення.
По перше, зверніть увагу – не рабини, не шукачі Мошиаха з єврейського племені іуда прийшли вклонитися Христові, а саме ВОЛХВИ, арійці. У католицькій традиції вони називаються ще й ЦАРЯМИ, а у грецькій магами, тобто, членами жрецької касти арійського зороастризму, які прославилися своїми знаннями астрології і віщування, хранителями вищих знань і таємниць арійського вчення.


По друге, всі троє були вихідцями з чисто арійських земель. Африкою наприкінці першого тисячоліття до н.е. і на початку першого тисячоліття н.е. називався не весь Африканський континент, а лише вузька смуга його Середземноморського узбережжя, заселена виключно представниками білої раси: пунами, греками, коптами, римлянами… Тут в Олександрії Єгипетській були зосереджені найбільші філософські центри і школи Середземномор’я, тут була знаменита Олександрійська бібліотека. Персія, як вже давно відомо, була заселена чистокровними арійцями і навіть її сучасна назва - Іран перекладається, як «земля аріїв». Ця країна з сивої давнини вважалась краєм мудреців і пророків, батьківщиною багатьох наук і вчень. Тут пишним квітом розквітли астрономія, астрологія, містичні вчення і витончена філософія суфізму. Індія також вже кілька тисячоліть була землею арійців, яких привів туди з берегів Дніпра патріарх Рам (Рама). Мудреці Індії в усі часи славились своїми досягненнями у філософії, чаклунстві і природознавчих науках.
По третє, вражає символіка імен волхвів. Первісно всі їхні імена мали персидське походження, але в християнській традиції усталились їх переклади на інші мови.
Валтасар – ім'я характерне для Месопотамії, точніше Вавілонії і перекладається, як «Хай Бел (Ваал) допоможе царю», тобто символізує духовний зв'язок з Божеством.
Мельхіор – має індійське походження і означає «майстерний, умілий», тобто символізує матерію і вміння нею управляти і змінювати її.
Каспар (або Гаспар) – семітське ім'я і означає «цар світла». Царем же світла в усі часи називали Сонце, тобто джерело життєдайної сили.
Чим не Ліпоксай, Арпоксай і Колоксай? Матерія, Дух і Життєдайна сила. А якщо  згадати, що католики вважали волхвів ще й царями, то аналогія стає повною.
Отже, вибір імен волхвів є абсолютно не випадковим, а тісно пов'язаний з арійським вченням про Трисуття (Трійцю), стародавнім символом якої є Тризуб або Трикутник.
Але й вибір дарунків також є наповнений тою самою містичною і магічною символікою.
Ладан у ті часи використовувався для обкурювання під час медитації з метою полегшення встановлення зв'язку з «вищими силами», Божеством. Тобто ладан, знову ж таки, символізує владу над духом.
Мирра. Олія мирри використовувалася як лікувальний засіб, і вважалася мало не панацеєю від усіх відомих хвороб. Тобто гілочка мирри символізує владу над тілом, матерією.
Золото – в усі часи і у всіх народів асоціювалося з Сонцем і тому символізує життєдайну силу (святий дух, кров Рода, Божа іскра, Прометеїв вогонь).
Таким чином, ми приходимо до висновку, що дарунки волхвів символізують передачу ними влади над духом, матерією і життєдайною силою до рук однієї особи, втіленого Божества, яке зійшло на Землю у образі Ісуса Христа, як і у наведених вище легендах у випадках зі Скіфом і Колоксаєм.
От звідки бере свої витоки мудрість і сила Ісуса, його дивовижне лікувальне мистецтво - не з Тори і Талмуда, а з бездонної криниці найдавніших знань його арійських попередників і предків.
По четверте, дуже цікаве місце, яке обрали волхви для своєї зустрічі перед приходом до немовляти Ісуса – древня Кападокія. Легендарна країна хетів, яка протягом тисячоліть у велетенських підземних містах і храмах зберігала мудрість і містичні знання принесені з прадавньої Батьківщини аріїв на берегах сивого Славутича. Саме тут, на порогах, отримав Божественне одкровення Рам, саме звідси вийшов, як стверджують Тібетські буддисти, сам Гаутама-Будда, саме тут народилася і дала щедрий культурний і генетичний врожай Трипільська культура.
Саме з берегів Дніпра прибули у Малу Азію хети. Тут вони заснували свою могутню державу і створили велетенські сакральні центри у таємничих печерних містах. Хети та їх нащадки тисячоліттями підтримували зв'язок зі своєю Батьківщиною на Дніпрі. Вони множили набуті від предків знання навіть і через століття після загибелі їхньої держави.
Цим і пояснюється вибір волхвами Кападокії, як місця для їхньої зустрічі. Тут волхви отримали священні дари, які вони мали передати Ісусу, тут намолювали його егрегор і тут закликали його душу для втілення у малюкові з Назарету.
Ця легенда дуже багато пояснює у характері і вченні Ісуса. Його лікувальні здібності, його величезну освіченість (де б їй взятися у простого теслі), його витончені, наповнені глибинного сенсу, притчі, на яких він будував свої проповіді (така манера невдовзі стане головою ознакою суфізму), його проповідь добра і любові, таку не властиву тому жорстокому часові (ознака буддизму), і при цьому, твердість, силу духу і вірність переконанням, які вражали і друзів і ворогів Ісуса. І, нарешті, пояснює його трактування стосунків людини з Богом, як родинних стосунків між дитиною і Батьком. Це трактування найбільш виразно і потужно було викладене у єдиній молитві, яку дав людям Ісус і яку він склав сам особисто. Це «Отче наш».
Все це ознаки арійської домінанти у проповідях Христа. Все це ознаки їх глибокої спорідненості з арійськими вченнями – індійською медитативною практикою і аскезою йогів, перською філософією, грецькою вченістю, язичницькою космогонією.
До того ж ми спостерігаємо в цих легендах одну абсолютно спільну особливість. Знання аріїв перебувають до пори, так би мовити, у розсіянні і його частини зберігаються Божеством, або посвяченими людьми, таємно. Але настає час, коли з'являється той обраний, який отримує їх всі до своїх рук і робить справжній переворот у житті людей – творить нові народи (навіть раси) і держави, несе нове революційне вчення, робить надзвичайні, доленосні відкриття на благо людства.
Таким був і Ісус з Назарета – втілений Бог, що прийшов врятувати з лабетів сатанізму один з найбільш хворих народів, який вже впав у рабство до Лукавого. Та коли той народ відмовився від порятунку Ісус дав своє вчення всьому людству. І як ми розпорядимося тим Божим дарунком залежить від нас і тільки від нас.