Ярема Галайда
Бурхливі події в Києві останніх місяців
стали знаковими і важливими для України. Позбавлений жодного сенсу і розумних
пояснень розгін Євромайдану 29 листопада 2013, висвітлив повний відрив влади
від дійсності, втрату нею, через довгу і повну безкарність, відчуття
самозбереження і не розуміння поточного стану речей в країні. Влада виявила
повний кретинізм, дурість і неспроможність вірно оцінювати ситуацію.
Здавалося б, будь-який, хоч трохи
притомний політик, мав би взяти до уваги, що в результаті його безглуздих
реформ, в країні загострилася економічна та політична обстановка, надзвичайно
зросла в народі симпатія і підтримка радикальних напрямків, рухів, партій і
громадських об’єднань. Різко знизилася і без того не висока довіра до
правоохоронних органів, які вже напряму звинувачують у продажності і корупції. За
один тільки 2013 рік Україною прокотилася хвиля протестів проти протиправних
дій міліції. Було їх аж 333 – мало не по одному на день. Про що це говорить?
Народ не довіряє і ненавидить правоохоронні органи, вважає їх не за свого
захисника, а за ланцюгового пса режиму, а то і просто за чергове бандитське
угрупування. Якщо ж додати сюди кількість суто політичних протестів, падіння
підтримки у населення партії влади та її сателітів, невдоволення дурнуватими
реформами, глибоке розчарування і обурення фактом не підписання угоди про
Асоціацію з ЄС, то у влади не мало б залишитися жодних ілюзій щодо наслідків
таких дій, як брутальний розгін мирної демонстрації.
Цікаво і те, що й опозиція теж виявилася
не готовою до такого розвитку подій. Вона, як гадали її лідери, досить успішно,
протягом трьох років, нав’язувала народові думку про його неготовність до Революції,
про розчарування результатами Помаранчевої Революції. Деякі навіть добазікалися
до такого собі щеплення проти Революції,
яке зробили народові події буремного 2004 року і здача його досягнень
контрреволюціонерам. В народові, і навіть в середовищі націоналістів (!!!), поширювалися декадентські думки про
неповноцінність і занепад, генетичне виродження і лінь, совко вість і рабство
нашого, без перебільшення, Великого Народу.
Опозиція протягом всіх цих років, як могла,
підігрувала владі, каналізуючи і випускаючи «у свисток» протестні настрої
народу. Тут вам і здача досить бурхливих мовних протестів 2012 року, коли
парламентські канікули видали за розгін ВРУ, від’їзд у відпустку уряду за його
відставку, а зрив прес-конференції Президента за його імпічмент. Тут вам і
шельмування, з глузуваннями в купі, тих патріотів, які залишилися голодувати
під УД на знак протесту проти закону Ко-Кі. Тут вам і фактичний продаж за місця
у ВРУ парламентських виборів 2012, які стали найбільш сфальшованими в історії
Незалежної України. Тут вам і фактичний злив в унітаз широко розрекламованої
акції «Вставай Україно!», яка закінчилася нікчемним фарсом з підписанням між
опозиціонерами угоди про співпрацю на Президентських виборах 2015 року, яку
інакше ніж видачею Януковичу мандата на правління до наступних виборів і не
назвеш. Здавалося все під контролем…
І тут така прикрість!
Навальність і масовість відповіді на
«кривавий розгін» Євромайдану стала шоком, як для влади, так і для
колаборантської парламентської опозиції. В результаті вже 1 грудня 2013 влада,
фактично валялася на землі. Штурмом захоплено КМДА і урядовий квартал, зайнято
Будинок Спілок і Жовтневий Палац, йде штурм Секретаріату Президента на
Банковій… На вістрі атаки наша дійсно золота молодь з числа радикальних
організацій, які попри розбіжності і конфлікти змогли об’єднатися у Правий
сектор. Українці Майдану могли, легко взяти владу… Ось він момент Революційного
підйому!!! Беріть же владу!!!
Всі завмерли в очікування результату
боротьби! І…
Можна говорити і виправдовуватись скільки
завгодно, але правди не приховаєш: Революції ударили у спину. Ударили ті, хто
ще вчора волав про готовність і бажання повалити режим Януковича-Азарова. Ті
хто брехав про готовність «взяти на себе відповідальність за все, що
відбувається в Україні». Саме нашій боягузливій і зрадливій парламентській
опозиції, а не загонам «Беркуту» чи внутрішнім військам Янукович має дякувати за те, що він і його
нелегітимна хунта ще й досі при владі. Саме Порошенкові з його «афганцями», які
грудьми стали на захист «Беркуту», на захист тих, хто ще недавно «потопив у
крові» і жаху Євромайдан, має дякувати Азаров і Колісниченко за можливість і
далі грабувати Україну. Саме Тягнибокові і Кличку, які розгорнули кампанію
шельмування патріотів, навісивши їм ярлики провокаторів і «тітушок», має
дякувати Чечетов і Царьов за можливість і далі виголошувати свої пришелепкуваті
антиукраїнські промови у ВРУ і Москві. Саме Луценку має дякувати Захарченко за
те, що він і досі не сидить на зоні за свої злочини проти громадян України.
Саме так званій «Охороні Майдану» «орли Захарченка» мають завдячувати, що до
їхніх лап потрапили десятки справжніх патріотів.
Саме завдяки цій бридкій камарильї Майдан
з символу боротьби і перемоги, осередку спротиву і свободи поступово
перетворюється на одну, нескінченну передвиборчу рекламну кампанію продажних
прихвоснів режиму, безперервний концерт, танці, творчі конкурси, а щирий та
могутній вияв патріотизму мільйонів українців використовується самозваними
вождями Майдану як розмінна монета у торгівлі з владою за місця біля корита.
При цьому, у цих посіпак режиму вистачає
нахабства називати те неподобство, у яке вони перетворили народні протести на
Майдані, святим словом Революція.
Особливо гидко чути заяви про Національну Революцію з уст
лідерів «Свободи». Вони називають Національною Революцією свій ганебний ґешефт
з лібералами і космополітами з «Удару» та соціалістами-інтернаціоналістами з
«Батьківщини»? Даруйте, панове, це що завгодно, але аж ніяк не соціальна і не
національна революція. Це типова політична проституція.
І при цьому у них ще вистачає
безсоромності заявляти, що от якби Бандера з Шухевичем були живі, то діяли б
так само, я вони! Ні, дорогенькі! Якби Бандера з Шухевичем були живі, то банда
Януковича-Азарова вже була би у повному складі за ґратами в очікуванні
розстрілу, а не продовжувала би грабувати Україну поки «націоналісти»
майданують з толерастами і ліберастами (так, здається, ще недавно називали
свободівці своїх теперішніх улюблених союзників).
Лідери Майдану постійно торочать зі сцени
про Революцію, яку вони, начебто, вершать.
Ну то нагадаємо тим, хто забув, що таке
Революція.
Революція – це різкий, рішучий поворот від
однієї суспільної, політичної, економічної системи до іншої, більш
прогресивної. Революція ламає старе і будує нове суспільство, новий лад, новий
економічний устрій.
Відкрийте праці будь-кого з тих, хто вдало
здійснив переворот від Вашингтона і Джефферсона до Леніна і Кастро, від Гарібальді і Болівара до
Муссоліні і Гітлера, що вони говорять про ознаки Революції. Що вони говорять
про її етапи?
Всі вони в один голос говорять про три
головні етапи Революції
1. 1 Створення
і поширення (пропаганда) в масах ідеї про необхідність Революції. Цю задачу за наших горе-революціонерів
вирішив своєю безголовою політикою сам Янукович. Абсолютна більшість українців
вже давно не бачить іншої альтернативи для себе, своїх сімей і своєї країни, як
повалення « банди Донецьких».
2. 2 Боротьба
за владу. Де ж ми
бачимо ту боротьбу на Майдані? Що нам пропонують яценюки-тягнибоки-клички-порошенки-луценки? «Стояння до перемоги»? Вибори? А вони здатні
ті вибори виграти??? Вони профукали вибори 2012 року, по просту визнавши їх. І
це тоді, коли головною діючою особою тих виборів був «Беркут», коли весь світ
був просто шокований тією печерною безсоромністю, нахабністю і нахрапом, з
якими здійснювалися фальшування підсумків голосування. Вони примудрилися здати
п’ять «проблемних» мажоритарних округів в ході довиборів, не зважаючи на
мільйонний Майдан у Києві. Не знаю, якими сліпцями треба бути аби вірити тим
скоморохам.
Чи може, створення
численних, нікому не потрібних, рад, комітетів, трибуналів, комендатур
очільники Майдану вважають боротьбою за владу. Так тоді питання: А з ким же
вони за неї борються? З людьми на Майдані? Так їм просто повідомляють (якщо ще
повідомляють), що створено таку то чергову … організацію і все. Поміж собою?
Так а на біса, скажіть-но, панове, українському народові така боротьба? Коли
дивишся на ту кількість всякої нечисті, яку наплодили самозванці-опозиціонери
стає зрозумілим у ЩО вони перетворять Україну, якщо прийдуть до влади… З ТАКИМИ
вождями українцям доведеться ще дуже-дуже довго стояти на Майдані: поки
Янукович не помре природною смертю.
3. 3 Глибокі,
докорінні реформи.
Спитайте себе, панове, ви коли-небудь читали чи хоча б чули про план і напрямок
реформ, запропонованих парламентською опозицією після взяття влади? Ні? А може
десь бачили хоча б їхнє бачення перспектив розвитку господарства України, ну скажімо,
хоч би на найближчі 1-2 роки, не кажучи вже на 10-15 років? Ні?! Може хтось чув
про те, як лідери Майдану збираються покривати дефіцит бюджету і взагалі, яким
вони його бачать? Ні?!! А взагалі, ну хоч як вони, хоч би на рівні фантазій і
прожектів, бачать майбутнє України в світовій політиці? Ні?!!! То про що мова?
Про яку Революцію, а тим паче Національну,
йдеться?!
Кожного дня нам торочать зі сцени на
Майдані про якісь чергові перемоги Майдану. Невже ніхто не бачить, що це повна
маячня? Що таке перемога???
Перемога – Бойовий успіх, завдання поразки
військам противника, досягнення мети поставленої на бій, битву, операцію, війну
в цілому. (Військовий енциклопедичний словник)
Перемога – 1. Успіх в битві, війні,
завдання повної поразки противникові. 2. Успіх у боротьбі за щось, здійснення
чогось в результаті боротьби, подолання чогось. (Тлумачний словник російської
мови. Ожегов)
Покажіть не нам, а собі де це все… якщо
знайдете…
Ще на початку майданування,
під тиском революційних мас, «лідери опозиції» змушені були висунути
чіткі першочергові задачі й цілі Майдану,
їх було п’ять:
1. 1 Імпічмент
Президента Януковича;
2. 2 Розпуск
ВРУ і призначення позачергових парламентських виборів;
3. 3 Відставка
уряду Азарова;
4. 4 Покарання
всіх винних у розгоні Євромайдану і побитті студентів, мирних мітингувальників
та журналістів в ході подій біля Секретаріату Президента 1 грудня 2013 року;
5. 5
Визволення
всіх політичних в’язнів, в першу чергу Ю.В. Тимошенко.
Де хоч якісь успіхи на шляху задоволення
цих вимог і цілей? То про які перемоги йдеться?!
Нам кажуть, що закон про амністію всім
учасникам мирних акцій – це грандіозна (і поки що єдина) перемога Майдану. А чи
не здається вам, панове, що це знущання? Та і яким боком цей закон сприяє
виконанню вищеназваних вимог? Навіщо амністія, якщо в результаті реалізації цих
вимог вона взагалі стане непотрібною? Потрібна ж вона зовсім не для того аби
захистити маси, а для того аби відповідальності уникли лідери Майдану, бо вони
не вірять у силу людей, яких самі ж закликають до Революції.
26 грудня 2013 року Янукович підписує
Закон про кримінальну відповідальність за захоплення будівель державних установ
і … , за яким учасникам штурму КМДА світить до п’яти років ув’язнення.
Далі веселіше, активістів Євромайданів по
всій Україні притягують не за участь в мирних акціях, а за хуліганство і ще
бозна за що. То яка користь від закону про амністію? Де? У якому угарі лідери
Майдану та їхні підспівувачі побачили перемогу?
Віча, походи з мітингами і пікетуваннями
до ГПУ, численних судів, кабміну, велика прогулянка з автопробігом до Межигір’я
закінчилися великим галасом і нульовим результатом.
Це нам теж вважати перемогами?!
Тому коли ці брехуни, зрадники, легкодухи
та їхні клеврети кричать: «Ми робимо Революцію!!!»
Ми маємо право спитати: «Танці, базікання
зі сцени, нескінченні концерти, звіти про неіснуючі перемоги, безсилі прокльони
і погрози владі, яка купила вас з тельбухами, ви називаєте Революцією?!»
Коли вони сповіщають нам про нову
«перемогу» ми маємо право говорити: «Тільки повалення режиму Януковича можна
вважати перемогою! Всі розпатякування про перемогу до цього є провокацією і
злонаміреною брехнею, покликаною приховати повну імпотенцію самозваних і само
призначених лідерів Майдану, відволікти увагу мас від боротьби»
Коли нам говорять про необхідність та
ефективність мирних акцій ми маємо розуміти, що за маскою миролюбства ці
безвідповідальні балакуни лишень приховують своє повне безсилля і зневіру у
силах тих, кого вони взялися очолювати.
Вони закликають до спокою у той час, коли
по всій Україні розгорнулася ціла хвиля терору проти активістів Майдану, коли людей
ріжуть прямісінько на вулиці, до напівсмерті б’ють журналістів, саджають за
надуманими приводами патріотів. Хіба може друг закликати до спокою, коли вас
або ваших рідних вбивають? Дозволимо собі сумніватися і не вірити у щирість
нікчемних «лідерів Майдану». Своїм мізерним аршином ці нікчеми намагаються
міряти наш надмогутній Народ. Ці пігмеї не
спроможні і не мають жодного права керувати ТАКОЮ Нацією.
Гетьманат буде збудовано за будь-яку ціну!
Хай буде!
