І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Гімн УПА

пʼятницю, 21 червня 2013 р.

Колонія Україна.


Ярема Галайда

Типажі більшовицького колоніалізму
1991 рік був в українській історії роком надій, сподівань і грандіозних очікувань.
«Нарешті! Нарешті! - думала більшість українців, - сталося! Нарешті відбулось!!! Ось вона – НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!!! Оце вже ми заживемо!!! Більше не треба платити у спільну совкову бездонну скарбницю гроші, утримувати незчисленне військо, гнути спину, наче середньовічні кріпаки, на колгоспних полях. Бо СВОБОДА!!! Тепер Україна стане, нарешті, Великою Державою. Вільною від імперського ярма!!!»
І справді, Україна отримала в спадщину від СРСР чималу частку його колишньої могутності. Раптом ми стали єдиними власниками не тільки багатогалузевої, розвиненої економіки, але й другої за чисельністю і оснащеністю армії, могутнього військово-морського і торгівельного флоту, велетенського запасу ядерної зброї…
Українські підприємства випускали все: від голок і ґудзиків до літаків, сейнерів, танків і космічних кораблів. Село годувало не тільки українців, але й мало не пів-Європи. Здавалося, що опершись на таку силу, можна було зробити нашу Вітчизну не просто потужною країною, але й одним з гегемонів у світі, до якого б прислухались всі навколо.
І що з того вийшло? Руїна в економіці, більшість, колись потужних фабрик, заводів, комбінатів розкрадені і зникли або ледь животіють, село агонізує, корупція просякла весь бюрократичний апарат, силові структури стали найзапеклішими ворогами всього українського. Розгул сепаратизму, українофобії, хабарництва… І вінцем того хаосу і ганьби – урка, з бандою державних зрадників і україно-ненависників, на чолі держави нащадків козаків.